| Наша кнопка |
|
|
Головна » 2009 » Лютий » 09
Бажання приватних власників реконструювати та модернізувати Львівський автовокзал наштовхнулося на проблеми етичного плану, бо автор споруди не дав на це дозволу.
4 лютого, першим питанням небувало марафонної за часом архітектурно-містобудівної ради департаменту містобудування Львівської міськради розглянули проектні пропозиції щодо реконструкції та модернізації інфраструктури комплексу автовокзалу на вул. Стрийській, 109.
Проект репрезентував головний архітектор Денис Белюх з архітектурної групи СПД ФО Лібич О.В. Рецензентом був Михайло Столяров – головний архітектор проектів КПМ-З ДІПМ «Містопроект» і, власне, один із співавторів споруди Львівського автовокзалу. Сам пан Столяров на містобудівній раді присутнім не був, рецензію від імені інституту, у якому він працює, виголосив директор Микола Кошло, який підписався під рецензією.
Група молодих проектантів, яким власники ТзОВ, що обслуговує Львівський автовокзал, замовили проект реконструкції, попросивши вибачення у авторів архітектурної пам’ятки доби розвиненого соціалізму, за яку тепер вважають споруду Львівського автовокзалу (1976-80 рр., архітектори В. Сагайдаківський та М. Столяров), запропонувала своє бачення модернізованих «воріт міста Лвова», що викликало кількагодинну дискусію.
«Ми не відмовляємося від існуючої планувальної структури, а розвиваємо її, ефективніше використовуючи внутрішній простір під функції, яких потребує ринок. Перед фасадом з вул. Стрийської пропонуємо спорудити готель на 500 місць(14 номерів на поверсі). Сам вокзал матиме 4 поверхи, де розмістяться заклади харчування й розваг, конференц-зал та виставковий зал, офісні приміщення тощо. На першому поверсі будуть каси, почекальні й кафе, реконструюємо й криті платформи, щоб під них міг заїхати стандартний 1,5-поверховий євро автобус. Таким чином здобудемо як поліфункціональний термінал, з розрахунку 400 відправлень у день (12 тис. пасажирів), так і архітектурну домінанту – багатоповерховий готель», – сказав Денис Белюх.
Зауваження членів містобудівної ради щодо санітарних зон та нормативів площі для такого функціонального об’єкта поставила проектантів у незручне
...
Читати далі »
|
Через 30 років після виходу радянського кінобестселера на екрани – продовження пригодницької комедії
На екрани повертаються мушкетери. У кінотеатрах України розпочався показ четвертої, завершальної, частини про доблесних захисників французьких королів - “Повернення мушкетерів, або Скарби кардинала Мазаріні”, яку з літа 2007 року знімали у Білгород-Дністровському, Одесі і Львові, а також у павільйонах Санкт-Петербурга та Москви. Ще на початку 2000-х років режисер знаменитої “мушкетеріани” Георгій Юнгвальд-Хількевич заперечував можливість зйомок четвертої частини, мотивуючи це так: якщо він ще раз побачить усю цю компанію, у нього станеться інфаркт... Та у 2007 році, через 30 років після виходу першої частини, Хількевич зібрав на знімальному майданчику легендарну четвірку - д’Артаньяна (Михайло Боярський), Атоса (Веніамін Смєхов), Портоса (Валентин Смирнитський), Араміса (Ігор Старигін). Щоправда, зйомки нової картини за оригінальним сценарієм Юнгвальд-Хількевича могли б і не початися, якби не допомога Володимира Балона. Ця людина ставила всі трюки й бої у попередніх фільмах про мушкетерів, а також виконувала роль гвардійця кардинала Де Жюсака. Окрім легендарної четвірки, у кадрі з’являються і не менш відомі імена – Дмитро Нагієв, який зіграв нащадка Портоса Леона, Антон Макарський - син Араміса - надпозитивний красень Анрі та Ольга Сумська, яку Георгій Юнгвальд-Хількевич запросив на роль баронеси Бланш, таємної коханки кардинала Мазаріні. - Не встигли завершитися 60 серій серіалу “Територія краси”, який 1 березня виходить на екрани, як одразу почалися зйомки нової роботи “Мадам Фаталь” Наталії Бондарчук, - розповідала кореспондентові “ВЗ” Ольга Сумська. – Відтак, на жаль, не мала нагоди побу
...
Читати далі »
|
Документи, власноруч підписані Зваричем, надійшли в суд 22 грудня. Позовні заяви Зварича свідчать, що цинізму цієї людини немає меж.
Позиваючись до Верховної Ради України, Ігор Зварич вимагає від суду, який він очолював, визнати незаконною та скасувати Постанову Верховної Ради України від 18 грудня 2008 року “Про надання згоди на затримання та арешт (взяття під варту) судді Львівського апеляційного адміністративного суду Зварича І.С.”. Читаючи позовну заяву, починаєш дивуватися цинізму екс-судді. “Дану постанову вважаю незаконною, необґрунтованою та прийнятою з грубим порушенням моїх конституційних прав і свобод. Жодних правових підстав мого затримання, причин, з яких Верховна Рада дійшла висновку щодо необхідності взяття мене під варту, у ній не зазначено. Вказана постанова прийнята у моїй відсутності”, — доводить людина, яка перебуває у розшуку. А далі – просто-таки “кров із серця несправедливо скривдженої людини: “З 1989 року, — зазначає Зварич, — у моїй трудовій автобіографії значиться лише одна посада, яку я займав протягом майже 20 років: СУДДЯ!!! За весь період діяльності на цій посаді я отримував лише подяки, почесні грамоти й інші нагороди, та жодного стягнення. Практично усе своє свідоме життя я присвятив цій Професії, яку вважав для себе найпочеснішою.
4 жовтня 2007 року, згідно з Указом Президента України, за вагомий внесок у реалізацію державної правової політики, зміцнення законності та правопорядку, високий професіоналізм у захисті конституційних прав і свобод громадян мені присвоєно звання “Заслужений юрист України. Я не скоював ніякого злочину, ніколи не порушував Присяги Судді...”, - пише Ігор Зварич.
З емоційної риторики позовної заяви видно, що її писав не адвокат, а особисто Зварич. Його адвокат Володимир Косенко, який, як казав Зварич, позичив йому на будівництво будинку 1 млн. 900 тисяч доларів США (стільки готівки есбісти вилучили під час обшуку у квартирі Зварича), на час подання позову сам сидів за ґратами й думав про
...
Читати далі »
|
|
|
|
|
