Пустомити

Розчищено дороги від Комарна – на Дрогобич, Рудки, Миколаїв

НАТ — Tue, 21 Feb 2012 12:29:13 GMT

Упродовж минулої доби тривала робота з прибирання доріг району від снігу. Філії «Городоцький райавтодор», «Пустомитівська ДЕД», комунальні служби району працюють в посиленому режимі.
Про це повідомив сьогодні, 21 лютого, власкор ЗІКу з посиланням на дані Городоцької РДА.

Станом на 20 лютого проведено розчищення та посипку автодоріг загального користування місцевого значення, які є на обслуговуванні філії, в тому числі автодоріг: Комарно- Дрогобич, Комарно-Рудки, Комарно-Миколаїв, Н13 Львів-Самбір-Ужгород. Трактором проводиться посипка автодороги через села Заверещицю та Повітно. Піщано-соляною сумішшю посипано автодороги від Бартататова – в напрямку Суховолі та Мшани, а також міжнародну трасу М11 Львів – Шегині. З цією метою використано 70 куб. м. піщано-соляної суміші.

Графік роботи спецтехніки – цілодобовий. Аварійних відключень від електроенергії в населених пунктах не було.

Селяни із приміських Сокільник вимушені добиратися до Львова пішки

НАТ — Thu, 16 Feb 2012 09:50:14 GMT

Мешканці села Сокільники досі не мають прямого маршруту до Львова. Про це вони повідомили, зателефонувавши на «гарячу лінію» телеканалу ZIK.

Нагадаємо, ще 3 лютого в прямому ефірі телеканалу ZIK начальник управління розвитку інфраструктури Львівської облдержадміністрації Володимир Корпан пообіцяв відкоригувати та відновити транспортний рух в Сокільниках. Пообіцяв, але слова свого так і не дотримав. Селяни досі вимушені доїжджати транзитними автобусами з міста Пустомити на таксі, а то й ідуть пішки. Усе тому, що село, розташоване між двома трасами Стрий-Львів та Львів-Пустомити, залишилось без транспортної розв’язки.

«Живу біля дороги недалеко, бачу, як усі ідуть пішки, несуть маленьких дітей, ще дошкільного віку на руках, замотаних», – розповіла Марія Тарнавчик, голова виборчої комісії с. Сокільники.

До транспортної реформи через Сокільники курсувала маршрутка №71, але тепер і вона їздити перестала. Новий маршрут сільраді пообіцяли погодити ще в грудні минулого року.

«Кажуть, ніяк те питання не можна вирішити, бо маршрут не рентабельний. Я й не знаю, що робити, коли мені в обласній адміністрації сказали: «Ви можете вирішити питання і купити свої автобуси», – розгублено каже Михайло Криса, сільський голова с. Сокільники.

Натомість у Львівській облдержадміністрації запевняють: через Сокільники курсує аж п’ять автобусів, а з часом їх буде дванадцять. А як саме вони курсують і чи ходять взагалі, має знати міськрада Львова.

Докладніше дивіться у програмі новин «Огляд дня» о 12:00 та 21:00 на телеканалі ZIK.

ДАІ виявила у Пустомитівському районі водія іномарки, що втік після ДТП

НАТ — Thu, 26 Jan 2012 11:51:50 GMT

25 січня у результаті проведених оперативно-розшукових заходів інспектори ДАІ на території Пустомитівського району виявили водія автомобіля «Опель Аскона», 57-річного жителя Львова, який після скоєння наїзду на людину втік.

Про це ЗІКу повідомили у прес-службі управління ДАІ у Львівській області.

Для проведення подальшої перевірки водія було доставлено у райвідділ міліції, а автомобіль – на арештмайданчик у селі Солонка.

Мессі отримав Золотий м'яч

Skip — Mon, 09 Jan 2012 22:20:15 GMT

На гала-церемонії ФІФА обійшлось без сюрпризів: аргентинець обігнав Хаві і Роналду, вигравши третій рік підряд головний індивідуальний приз.

Найкращого гравця минулого року оголосив бразилець Роналдо. За кількістю Золотих м'ячів Ліонель Мессі зрівнявся з Йоханом Круіффом, Мішелем Платіні і Марко Ван Бастеном.

Збірна 2011 року по версії FIFA/FIFPro: Ікер Касільяс (Реал) - Даніель Алвеш, Жерар Піке (обидва - Барселона), Неманья Відіч (МЮ), Серхіо Рамос (Реал) - Хабі Алонсо (Реал), Андрес Іньєста, Хаві (обидва - Барселона) - Кріштіано Роналду (Реал), Ліонель Мессі (Барселона), Вейн Руні (МЮ).

Президентська премія з рук Зепа Блаттера досталась менеджеру МЮ - Серу Алеску Фергісону.

Джерело: http://football.ua/

Британський школяр зламав ногу вчительці

Skip — Mon, 09 Jan 2012 22:03:07 GMT

Десятирічний учень школи в місті Орпінгтон на південно-сході Великого Лондона був затриманий після нападу на двох вчительок, пише в неділю газета The Mail on Sunday.

Поліцію викликали в школу близько 13:00 за місцевим часом у четвер.

Жінки, яким вже за 50 років, в результаті нападу школяра були госпіталізувані. В однієї зламана нога і підозра на вивих колінної чашечки, у другої - травми обличчя.

Дитину затримали безпосередньо в школі і доставили у відділок. Пізніше хлопчика відпустили під заставу, він повинен повернутися в поліцію в середині лютого.

Що стало причиною розбіжностей між десятирічною дитиною і вчительками, не повідомляється.

Джерело: http://ua.korrespondent.net/.

На Пустомитівщині теж керівники із фальшивими дипломами, – відео

30_cent86 — Wed, 09 Nov 2011 16:17:13 GMT

У Львові за цей рік виявили близько півсотні фальшивих дипломів. Але якщо у Львівській мерії про хід перевірки дипломів своїх працівників час від часу інформують, у обласній адміністрації з цього приводу – тиша.

-A A A+

Про це йшлося в новинах «Огляду дня» на телеканалі ZIK.

Екс-губернатор Львівщини Михайло Цимбалюк 2 вересня доручив перевірити дипломи чиновників облдержадміністрації. Тоді і серед посадовців обласного рівня почали виявляти підроблених магістрів. А іноді вони не доходили в своєму навчанні навіть до цього освітнього рівня.

Наприклад, чоловік, який звернувся до журналістів ZIK, переконує: нинішній голова Пустомитівської райадміністрації Ігор Чопко справжнього диплома про вищу освіту не має. «Я з ним разом навчався в педінституті, і він сам вихвалявся потім, що диплом він купив. Він там на стаціонарі навчався, а потім його вигнали чи він перевівся на заочний. І він так і не встиг довчитися», – розповів чоловік.

На офіційному сайті Пустомитівської райдержадміністрації вказано – Ігор Чопко вищу освіту здобував лише 3 роки. Навчався у Дрогобицькому педуніверситеті. Журналісти «Огляду дня» звернулися із запитом до цього вишу. Та офіційної відповіді наразі не отримали. Телефоном із Дрогобицького педагогічного університету повідомили – Ігор Чопко вступив у 1993 році, в 1995 перевівся на заочне відділення. У 1997 році Ігоря Чопка відрахували з університету, потім він поновлювався. Врешті – за два роки отримав диплом спеціаліста, спеціальність – «історія».

Сам Ігор Чопко на пояснення часу для журналістів не знайшов. «Інститут, Дрогобицький. Це було давно. Зачекайте, в мене комісія у справах дітей, ви розумієте чи ні, ну, перепрошую…», – сказав Чопко.

Тим часом в облдержадміністрації з 2 вересня перевіряють дипломи всіх посадовців.

Як повідомив керівник відділу кадрової роботи ЛОДА Ігор Гарматій: «Всі дипломи кандидатур, які подаються на голів райдержадміністрацій, проходять спецперевірку в тому числі і Пустомитівської райдержадміністрації. Перевірку здійснює Адміністрація Президента, Головдержслужба. З відповідністю, як вони пройдуть відповідну спецперевірку, проводять призначення на відповідну посаду. Тобто, якщо немає диплома, я думаю, що призначення б не відбулося».

У відділі кадрів не змогли сказати, скільки дипломів перевірили і чи всі вони справжні. Тим часом журналісти з’ясували: є неточності і в біографічній довідці заступниці голови Львівської ОДА Ольги Гузар. Вчитель української мови та літератури – пише вона про себе. Однак на запит журналістів «Огляду дня» з Дрогобицького педуніверситету відповіли – посадовець здобувала освіту російського філолога. Ольга Гузар відповідати, чому вказала про себе неточну інформацію, відмовилася.

«І що? І що з того? Ще раз повторюю: я не встидаюся ні своєї освіти, ні того навчального закладу, де я вчилася», – сказала Гузар.

Керівник відділу кадрової роботи ЛОДА Ігор Гарматій додав: «Відповідно до наших документів, які знаходяться в особовій справі, Гузар Ольга Володимирівна закінчила Дрогобицький педінститут за спеціальністю російська мова та література».

Керівник прес-служби Львівської ОДА Роксолана Шейко запевнила: на сайті, вказуючи фах заступниці львівського губернатора, просто помилилися.

Джерело: http://zik.ua/

У Львові у ДТП загинув 16-річний житель Пустомит

Vova — Sat, 05 Nov 2011 12:33:40 GMT

3 листопада о 15.30 годині у Львові на перехресті вулиць Кульпарківська–Щирецька водій автомобіля «Мерседес S-500», 41-річний житель Львова, наїхав на пішохода – 16-річного жителя міста Пустомити.

Про це 4 листопада ЗІКу повідомили в прес-службі управління ДАІ у Львівській області.

Попередньо встановлено, що причиною цієї ДТП стало порушення правил з боку пішохода, який раптово вийшов на проїжджу частину дороги на заборонений сигнал світлофора.

Унаслідок автонаїзду хлопець отримав тілесні ушкодження, від яких помер у 8-й лікарні міста Львова.

За фактом ДТП триває слідство.

ДО УВАГИ МОЛОДІ МІСТА ПУСТОМИТИ!!!!

zhyvchek — Wed, 02 Nov 2011 11:40:51 GMT

За ініціативи депутата Пустомитівської районної ради Романа НАГІРНОГО та Романа КОВАЛИШИНА і Андрія ЖИДАЧЕКА члена Виконавчий комітет Пустомитівської міської ради створив консультативно-дорадчий орган з питань молодіжної політики - Пустомитівську міську Молодіжну раду при Виконавчому комітеті Пустомитівської міської ради.

04 грудня 2011 року буде проводитися обрання депутатів до Пустомитівської міської Молодіжної ради при Виконавчому комітеті Пустомитівської міської ради за адресою: м. Пустомити, вул. Д.Дяченко, 17.

Обрання депутатів здійснюється на основі конкурсного відбору відповідно до Положення про обрання депутатів Пустомитівської міської Молодіжної ради при Виконавчому комітеті Пустомитівської міської ради (завантажити документ для ознайомлення можна нижче).

Учасником конкурсного відбору може стати громадянин України віком від 14 до 30 років зареєстрований на території, яка належить до адміністративного підпорядкування Пустомитівської міської ради (м. Пустомити, с. Наварія, с. Лісневичі).

Реєстрація учасників проводиться до 30 листопада 2011 року на основі поданої заяви (Додаток №1 до Положення про обрання депутатів Пустомитівської міської Молодіжної ради при Виконавчому комітеті Пустомитівської міської ради), до якої додаються копії паспорта (3 сторінки) та ідентифікаційного коду. Для заявників віком до 16 років подається копія свідоцтва про народження.

Документи:

- Положення про Пустомитівську міську Молодіжну раду при Виконавчому комітеті Пустомитівської міської ради
- Положення про обрання депутатів Пустомитівської міської Молодіжної ради при Виконавчому комітеті Пустомитівської міської ради
- Додаток №1
- Додаток №2

Перелік нормативної бази, на основі якої розроблятимуться тестові завдання:

- Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР
- Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 року № 2859-XII
- Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 року № 2998-XII
- Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 року № 281-XIV
- Закон України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 року № 2558-III
- Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» від 4 листопада 2004 року, № 2150-IV
- Положення про Пустомитівську міську Молодіжну раду при Виконавчому комітеті Пустомитівської міської ради.

М О Л О Д Ь !!!

МИ – МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!!! ЛИШЕ МИ ЗМОЖЕМО ЗМІНИТИ ЙОГО НА КРАЩЕ!!!

НЕ БУДЬТЕ БАЙДУЖИМИ ДО СВОЄЇ БАТЬКІВЩИНИ, БЕРІТЬ АКТИВНУ УЧАСТЬ В ГРОМАДСЬКОМУ ЖИТТІ НАШОГО МІСТА!!!

За додатковою інформацією звертайтесь за телефоном – 063 689 42 51 (Ковалишин Роман)

Хитрун мандрує по Львівщині

zhyvchek — Tue, 01 Nov 2011 17:10:37 GMT

Після вдалої презентації у нашій бібліотеці книги Оксани Думанської «Собаче життя кота Хитруна», «свіженькі» примірники отримали читачі Львівщини, а саме - м. Пустомити. «Феноменальне», за словамиавторки, дійство-презентація пройшло в Пустомитівській районній бібліотеці для дітей. Авторка була приємно здивована і ось. як вона прокоментувала цю зустріч:

«По- перше, діти написали і самі озвучили питань шістдесят до мене.

По-друге, змайстрували рудого кота на зеленому тлі - робота ручна й копітка.

По-третє, змайстрували плакат, на якому - букет із їхніх фотографій і написом "Спасибі за Хитруна і Чарлі!"

По-четверте, намалювали мої портрети з уяви - на окремих я схожа на модельку.

По-п'яте, один хлопчик подарував цілий плакат із фотками своїх кошенят

і себе...

Одне слово, найвищий пілотаж презентаційного креативу читачів-другокласників. Це діти, які вже ніколи не перестануть читати завдяки бібліотекарям та вчителям! Пустомитам слава!"

Щоб ці прекрасні роботи побачили і львів'яни авторка люб'язно позичила їх для експонування нашій бібліотеці.

Дякуємо читачам Пустомитівської районної бібліотеки для дітей

та Оксані Думанській!

Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінкських угод

zhyvchek — Tue, 01 Nov 2011 17:02:32 GMT

35 років тому, 9 листопада 1976 року, Микола Данилович Руденко на прес-конференції в Москві оголосив про створення в Україні цієї правозахисної організації. Через дві години у вікна його житла під Києвом полетіли шматки цегли і каміння. Так КГБ відсалютував на честь створення УГГ, жартував М.Руденко.

Заснована Українська Гельсінкська Група за ініціативою письменника і філософа Миколи Руденка, ґенерала Петра Григоренка – члена Московської Гельсінкської Групи (чинна з 12.05.1976), громадської діячки Оксани Мешко, письменника-фантаста Олеся Бердинка, юриста Левка Лук’яненка (Чернігів). Її членами-засновниками стали також мікробіолог Ніна Строката-Караванська (м. Таруса Калузької обл.), інженер Мирослав Маринович, історик Микола Матусевич, учитель Олекса Тихий (Донеччина), юрист Іван Кандиба (м. Пустомити на Львівщині). Вони підписали Декларацію Української громадської групи сприяння виконанню гельсінкських угод – про її створення – та Меморандум №1. Секретарем УГГ стала Раїса Руденко, дружина М.Руденка.

Група мала діяти на основі Прикінцевого акта Наради з безпеки та співпраці в Європі (НБСЄ), якого 1 серпня 1975 року, після тривалих переговорів і зволікань, підписали в столиці Фінляндії м. Гельсінкі 33 держави Європи (тобто всі, крім Албанії), а також США та Канада. Ідеологічне протистояння СРСР і країн Заходу, під знаком якого минуло майже все ХХ століття, загрожувало в другій його половині перерости в третю світову війну. Однак неминучість застосування в ній термоядерної зброї, що дорівнювало б самогубству людства, вимусила шукати шляхів до мирного співіснування держав з різним соціяльно-економічним ладом, до порозуміння і відпруження (детант).

Держави – учасниці Гельсінкського процесу, зокрема, зобов’язувалися дотримуватися прав людини в межах Загальної декларації прав людини ООН від 10 грудня 1948 року. Прикінцевим актом НБСЄ передбачалося, що виявлення фактів переслідування людей за переконання віднині викликатиме юридично обґрунтовані претензії інших сторін і більше не буде трактуватися як втручання у внутрішні справи країни. Українські правозахисники вирішили скористатися цією нагодою, щоб показати світові, що в Україні порушуються елементарні права людини і нації в цілому. Це був геніяльний здогад: поставити український національний інтерес на міжнародну правову основу, в контекст протиборства демократичного Заходу і тоталітарного СССР. І всього через півтора десятиліття, у взаємодії з іншими чинниками, Україна здобула незалежність мирним способом.

Щоб забезпечити виконання Гельсінкських угод в Україні, УГГ поставила метою ознайомлювати громадськість із Загальною декларацією прав людини ООН, сприяти розширенню контактів між народами і вільному обмінові інформацією, добиватися акредитування в Україні представників зарубіжної преси. Усвідомлюючи, що номінальна державність УРСР є повним міфом, Група в добу краху світової колоніяльної системи нагадала світові про існування поневоленої України і порушила питання про визнання її світовим співтовариством. Насамперед УГГ домагалася, щоб Україна була представлена на наступних нарадах НБСЄ окремою делеґацією. Група приймала письмові скарги про порушення прав людини в Україні і щодо українців за її межами, передавала цю інформацію в засоби масової інформації та урядам держав – учасниць Гельсінкського процесу.
Автори Декларації наголошували, що головним мотивом їхньої діяльности буде не політичний, а гуманітарно-правовий. Так, у Меморандумі № 1 політика СРСР щодо України визначалася як геноцид. У другому меморандумі йшлося про формально-декларативний характер Союзу РСР та що марксистська ідеологія втратила свою привабливість. У третьому, на прикладі долі Йосипа Терелі, йшлося про переслідування Української Греко-Католицької Церкви і загалом віруючих. У січні – квітні 1977 року Група випустила 10 Меморандумів про переслідування громадян за інакомислення, зокрема, щодо Віри Лісової, родину якої тероризували обшуками; щодо Надії Світличної, яку не прописували в Києві після звільнення з ув’язнення, не приймали на роботу і погрожували новим ув’язненням – за "дармоїдство”, кілька документів на захист заарештованих 5 лютого 1977 року членів-засновників УГГ Миколи Руденка та Олекси Тихого. Меморандум № 5 під назвою "Україна літа 1977-го” був спрямований урядам країн – учасниць Бєлградської НБСЄ.

На підтримку УГГ 17.11.1976 у Вашинґтоні (США) за ініціативою Інформаційної служби "Смолоскип” (Осип Зінкевич) був створений Комітет Гельсінкських Ґарантій для України. З жовтня 1978 у США діяло Закордонне представництво УГГ (Петро Григоренко, Леонід Плющ, Надія Світлична), яке видавало щомісячний бюлетень «Вісник репресій в Україні». Матеріали УГГ видавало українською та англійською мовами видавництво „Смолоскип” ім. В.Симоненка. Вони звучали по радіо „Свобода” та інших радіостанціях.

Уже з грудня 1976 почалися обшуки і допити членів УГГ. 5 лютого 1977 р. за звинуваченням в антирадянській агітації і пропаганді (ст. 62 КК УРСР) за ґратами опинилися М.Руденко і О.Тихий. 23 квітня 1977 р. в Києві були заарештовані М.Матусевич і М.Маринович. 8 грудня 1977 року заарештований у Києві член Групи з лютого 1978 р. Петро Вінс. 12 грудня 1977 р. в Чернігові заарештований Л.Лук’яненко.

У 1978 – 1980 р. були репресовані майже всі члени-засновники Групи, але на їхнє місце зі впертою одержимістю йшли нові й нові люди. Так, у Групу вступили Ольга Гейко-Матусевич (14 травня 1977), у жовтні 1977 – Віталій Калиниченко (м. Васильківка, Дніпропетровщина) і Василь Стільців (м. Долина, Івано-Франківщина). 22 травня 1978 р. в Групу вступив засланий у Якутію після ув’язнення В’ячеслав Чорновіл. Членами Групи стали Василь Січко (26 лютого 1978), Петро Січко (30 квітня 1978) з м. Долина, Юрій Литвин (червень 1978, Київщина), Володимир Малинкович (жовтень 1978), Михайло Мельник (листопад 1978), Василь Овсієнко (18 листопада 1978, Житомирщина). У лютому 1979 оголошена була членами УГГ ціла група політв’язнів і засланців: Оксана Попович, Богдан Ребрик, о. Василь Романюк (згодом – Патріярх Володимир), Ірина Сеник, Стефанія Шабатура, Данило Шумук, Юрій Шухевич-Березинський (щоправда, з ним не зв’язалися). У серпні 1979 р. членом Групи став Василь Стус, який повернувся в Київ з ув΄язнення та заслання. У жовтні 1979 – Йосиф Зісельс (Чернівці) , Зіновій Красівський (м. Моршин), Ярослав Лесів (Івано-Франківщина), Петро Розумний та Іван Сокульський з Дніпропетровщини, пізніше Микола Горбаль (21 січня 1980), Михайло Горинь (листопад 1982, Львів) Валерій Марченко (жовтень 1983), Петро Рубан (1985, м. Конотоп). Кілька осіб працювали як її неоголошені члени (Ганна Михайленко в Одесі, Стефанія Петраш у Долині, Михайло Масютко на Херсонщині, Олесь Шевченко в Києві).

Вступ у Групу в кожному випадку був свідомим актом хоробрости й жертовности: адже оголошений її член тримався на волі лічені тижні чи місяці. Дехто працював як неоголошений член, залишаючи заяву, якою просив вважати його членом Групи з моменту арешту. Були випадки написання наперед останнього слова, бо не було певности, що його вдасться виголосити на майбутньому суді.

Протиставляючи репресіям законність і леґалізм, Група 14 жовтня 1977 року подала до Ради Міністрів УРСР клопотання про реєстрацію її як громадської організації й надання їй офіційного статусу. Після арешту М.Руденка нового Голову не обирали, але неформальними лідерами її були Олесь Бердник (до арешту 6 березня 1979 року) та Оксана МЕШКО (заарештована 13 жовтня 1980 р.).

Улітку 1978 року Група оприлюднила проґрамовий документ "Наші завдання”, де заявила, що виходить із "засад єдности загальнолюдських і національних прав українських громадян”. Захист національних прав українців та громадян інших національностей, а також релігійних прав, був поставлений на перше місце в її діяльності.
Група захищала права євреїв на еміґрацію, в особі П.Григоренка – права кримських татар, в особах П.Вінса, О.Гейко – права віруючих. Загальнодемократичні тенденції в ній представляли Л.Плющ, В.Малинкович. В окремих її документах ішлося про соціяльно-економічні права.

Авторський колектив, яким вважала себе Група, виявився надзвичайно продуктивним: за три перші роки, працюючи в умовах постійного ризику, він створив сотні висококваліфікованих, скрупульозно вивірених і добре зредаґованих правозахисних документів, які склали б кілька томів. Це десятки Меморандумів та Інформбюлетнів про порушення прав конкретних людей. Група спиралася на широке коло людей, які допомагали збирати, писати, зберігати інформацію та передавати її за кордон.

З 1979 року КГБ розгорнув проти Групи справжню війну. Репресії проти причетних до неї набули мафіозного характеру. Україною прокотилася хвиля карних процесів проти правозахисників за цинічно сфабрикованими справами: "дармоїдство” (П.Вінс), "опір міліції” (В.Овсієнко, Ю.Литвин), "хуліґанство” (Вадим Смогитель, Василь Долішній), "спроба зґвалтування” (М.Горбаль, В.Чорновіл), "порушення пашпортного режиму” (В.Стрільців), "незаконне зберігання зброї” (П.Розумний), "виготовлення, зберігання і збут наркотиків” (Василь Січко, Ярослав Лесів), відмова від служби в Радянській армії (Володимир Січко). Україна стала свого роду полігоном КГБ, де випробовувалися найбрутальніші методи. Причетних до Групи били невідомі чи міліція (П.Вінса, Ю.Литвина, В.Долішнього), жінкам погрожували зґвалтуванням (О.Гейко), підкидалися документи (М.Гориневі), за захист рідних ув’язнювали дружин (та ж О.Гейко-Матусевич, Р.Руденко), матерів (76-літню О.Мешко). Ніхто з членів Групи не виходив на волю: незадовго до звільнення, а то й у день звільнення жертві фабрикували нову справу (В.Овсієнко, Ю.Литвин, М.Горбаль, В. і П.Січки, Я.Лесів, І.Сокульський, О.Гейко, В.Барладяну). Тільки такими методами на початку 80-х років КГБ вдалося фактично припинити діяльність Групи.

До березня 1981 всі члени УГГ були в ув’язненні, декілька в еміґрації, однак Група не заявляла про свій саморозпуск. Навпаки, в неї 1982 р. як іноземні члени вступили ув’язнені естонець Март Ніклус та литовець Вікторас Пяткус.

24 члени Групи з 41 були засуджені у зв’язку з членством у ній. Вони відбули в концтаборах, в’язницях, психіятричках, на засланні понад 170 років. Загалом же на страсному рахунку 39 членів Групи – понад 550 років неволі. Група розплатилися п’ятьма життями: Михайло Мельник наклав на себе руки напередодні неминучого арешту 9 березня 1979 року. Чотири в’язні табору особливого режиму ВС-389/36 (селище Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.) загинули у неволі: Олекса Тихий 5 травня 1984, Юрій Литвин 4 вересня 1984, Валерій Марченко 7 жовтня 1984 і Василь Стус 4 вересня 1985.

30.12. 1987 в УГГ вступило ще 6 осіб – члени редколегії журналу „Український вісник”, який оголосив себе її органом: Василь Барладяну (Одеса), Богдан Горинь (Львів), Анатолій Муратов (Москва), Степан Сапеляк (Харків), Павло Скочок (Київщина), Віталій Шевченко (Київ).

13.03.1988 р. 19 членів УГГ, які були на волі та на засланні, заявили про відновлення її діяльности. Головою визнали Левка Лук΄яненка, який ще був на засланні, Закордонне представництво УГГ очолив Микола Руденко.
7.08.1988 на мітингу у Львові було оголошено про створення на основі УГГ Української Гельсінкської Спілки, яка стала фактично передпартією.

Українська громадська група сприяння виконанню гельсінкських угод посідає в історії українського правозахисного і національно-визвольного руху визначне місце. В УГГ в зародковому стані бачимо витоки більшости донині чинних в Україні правозахисних організацій, національно-демократичних партій, які разом з іншими чинниками привели Україну до незалежности, де відкрилася можливість побудувати правове суспільство, яке відповідатиме як волелюбному духові українського народу, так і букві міжнародних правових актів.

Ще 23 вересня 1981 року, у доповіді на 13-му Національному з’їзді Американської асоціяції сприяння славістичним дослідженням у м. Пасіфік-Ґров відомий дослідник політичної думки Іван Лисяк-Рудницький відзначив:

"…підтверджена фактами значущість українських дисидентів не викликає сумнівів. Жертовність цих хоробрих чоловіків і жінок свідчить про незламний дух української нації. Їхня боротьба за людські й національні права узгоджується з тенденцією світового загальнолюдського поступу в дусі свободи. Українські дисиденти вірять, що правда свободи переможе. Тим, кому пощастило жити у вільних країнах, не личить вірити менше”. (Лисяк-Рудницький І. Історичні есе, Том 2.– К.: Основи. – 1994. – С. 486-487).

Василь ОВСІЄНКО, член УГГ з 1978 року.

На знімку: Після похорону Голови УГГ Миколи Даниловича РУДЕНКА 5 квітня 2004 року на Байковому цвинтарі в Києві колишні політв’язні Микола Горбаль, Василь Лісовий, Левко Лукיяненко, Раїса Руденко, Мирослав Маринович, Євген Сверстюк, Семен Струць, Олесь Шевченко, Євген Пронюк, Микола Плахотнюк, Генріх Алтунян, Григорій Куценко, Василь Овсієнко, Олесь Сергієнко, Микола Матусевич сфотографувалися з Віктором Ющенком. Символічно, що саме в день смерти М.Руденка, 1 квітня, була створена Українська Гельсінкська спілка з прав людини, яка об΄єднала низку правозахисних організацій.

Чергу до держкомзему займають із другої ночі

zhyvchek — Tue, 01 Nov 2011 16:59:47 GMT

Фото: Ірина ЗДЖАНСЬКА

Жителі Пустомитівського району стоять у черзі до районного відділення держкомзему у вівторок зранку. Приїжджають удосвіта, щоб потрапити на прийом

У вівторок вранці у черзі до Пустомитівського держкомзему на вул. Грушевського, 27 стоять 25 людей. Тісняться у коридорі площею 4 кв. м. Старе приміщення установи на вул. Заводській згоріло 31 липня разом з усіма документами. Відділення у Пустомитах не працювало 2,5 місяця, відновило роботу два тижні тому.

— Я вже тут другий день із п'ятої ранку. Мені треба просту довідку — витяг зі земельної книги. І не можу навіть попасти туди всередину, щоб забрати її. Мало того, що той витяг подорожчав — із 15 гривень до 195. Так ще треба за ним кілька днів у чергах стояти, — каже 48-річна Надія Ігнат зі Старого Села. — Учора тут ще більше людей було. Деякі займали чергу з другої ночі. Спали в машинах отут біля воріт. Одна жінка приїхала вночі зі Львова на таксі. Заплатила 100 гривень та поїхала додому з нічим.

Прийом громадян триває з 10.00 до 13.00. За 3 год. працівники держкомзему обслуговують четверо-п'ятеро людей.

Першим до приймальної заходить 65-річний львів'янин Богдан Миколайович. За хвилину виходить. Гримає дверима.

— Ви представляєте, в них комп'ютери зламалися. Тьху, сьогодні п'ятий раз даром приїхав. На кожну поїздку йде 10 гривень і купа нервів, — каже Богдан Миколайович. — Щоб бути першим у черзі, треба приїхати о третій-четвертій ранку. Маршруток так рано ше нема. Приїду пізніше — ніхто ж місцем не поступиться. Тут умови нелюдські. Туалет зачинений. Чоловіки ходять за будинок, а жінки в кафе навпроти.

Богдан Миколайович має батьківську хату у Солонці. Хоче приватизувати земельну ділянку біля неї.

— Бюрократія страшна. Скоро буде чотири роки, як я збираю документи, — каже. — Спершу прийшли замірщики. Сказали: "Як хочете, шоб було всьо скоро — платіть гроші". Я тоді віддав три свої пенсії — 1200 гривень. Стали затягувати з письмовими висновками. То в них хтось на лікарняному, то зміна системи. Щотижня дзвонив їм, питав, коли можна забрати. Приїхав сюди, а тут тоже треба оббивати пороги.

О 12.35 у коридорі плаче 2-річна дівчинка. Мати не може її заспокоїти. Люди нервують. Жінці старшого віку стає зле. Чоловіки садять її на лавку, обмахують документами.

— Комп'ютерна система реєстрації документів у нас ще з вечора не працює. Нашої вини тут нема, — виходить у коридор працівник держкомзему Ірина Гальда. — Ми й так тут кожен день розриваємося. На одну людину треба годину часу. По обіді обробляєм документацію і відправляємо на Львів і Київ. Кожен день до півночі тут сидимо, навіть у суботу і неділю працюємо.

В обласному управлінні держкомзему кажуть, в інших відділеннях області черг нема.

— Пустомитівський держкомзем обслуговує великий район, розташований навколо Львова. Тут завжди людно. А через ту пожежу жителі налякалися, що можуть втратити якісь документи. Усі хочуть отримати акти вже й одразу, штучно створюючи черги, — каже начальник управління 33-річний Степан Ярмус. — Щодо самого приміщення держкомзему, воно там справді немає ніяких умов. Чекаємо, коли райдержадміністрація виділить нове. Бо у старому правоохоронці проводять слідство, не можемо його відремонтувати. Трохи гальмує роботу єдина автоматизована система реєстру для відкритого обліку земельних ділянок. Її ввели у вересні. Зараз жовтень. Працівники ще не мають навичків користування нею. Несправності системи від нас не залежать, бо центральний сервер знаходиться в Києві. А як часто буває — нове ламається.

Ірина ЗДЖАНСЬКА

http://gazeta.ua

Джерело:

За вихідні на Львівщині затримали трьох водіїв – втікачів з місця ДТП

НАТ — Mon, 24 Oct 2011 13:57:51 GMT

22 жовтня близько 3:30 в с. Велика Озимина Самбірського району Львівської області невідомий автомобіль наїхав на місцевого мешканця, який отримав травми різного ступеня важкості.

Про це 24 жовтня ЗІКу повідомила прес-служба управління ДАІ у Львівській області.

Водієм-втікачем виявився місцевий 20-річний мешканець, який керував автомобілем «ІЖ-412».

23 жовтня о 0:00 у смт. Щирець Пустомитівського району невстановлений водій на автомобілі наїхав на 23-річну жінку, яка внаслідок авто наїзду отримала черепно-мозкову травму, травми обличчя. Вже незабаром правоохоронці затримали автомобіль «ВАЗ-2105», яким керував 31-річний водій.

У с. Грушів Дрогобицького району мотоцикл «Дніпро», рухаючись без ввімкнених фар у сутінках в напрямку Дрогобича, збив 18-річну місцеву мешканку, водій з місця пригоди втік. Правоохоронці затримали мотоцикліста і доставили його у райвідділ міліції, а транспортний засіб – на арешт майданчик.

УКРАЇНА МІЖ ЧАСАМИ!!!

zhyvchek — Sun, 23 Oct 2011 15:29:27 GMT

Останнім часом набувають певної гостроти дискусії чи варто Україні переходит в інший часовий пояс і користуватися дворазовим щорічним переведенням стрілок на літній і зимовий час з метою економії енергії. Навіть на перший погляд проект представника Партії Регіонів не має наукового обгрунтування і дивним чином узалежнений від дій сусідніх держав.

Адже Україна майже повністю знаходиться у другому часовому поясі, лише незначна частина Закарпаття належить першому, а майже вся Луганська область — третьому часовому поясу.

На початку вересня відміну переводу годинників підтримав профільний комітет Верховної Ради, запропонувавши зафіксувати в Україні 2 часовий пояс плюс 1 година (літній час). Автор такого законопроекту народний депутат від Партії Регіонів Олег Надоша. За його словами від переходу на зимовий час немає економічної вигоди. За словами Надоші, зараз в світі надлишок електроенергії (!), а перехід на зимовий час придумали, коли був її дефіцит. 14 вересня міністр охорони здоров’я України Олександр Аніщенко виступив за відміну переходу на зимовий час. Багато хто побачив у цьому бажання догодити Росії.

Після стрімкого скасування зимового часу ще один депутат подав у парламент нетривіальний законопроект — про застосування часових поясів на території України. Автором документа є С.Терьохін. Економісти таку задумку депутата вважають не серйозною. «Ну, бажання ввести в Україні два часові пояси, це звичайно може нам лестити, що у нас настільки велика територіально держава, що ми можемо мати два часові пояси, але з точки зору доцільності цього не варто робити. Тому що буде дуже багато неадекватної плутанини у суб’єктів господарювання всередині країни у громадян і у всіх зовнішніх наших партнерів», — каже економіст Андрій Новак.

Тим часом медики дещо іншої думки — кажуть оскільки Україна, держава чималенька, часові пояси у нас таки мали б бути. Так вважає кандидат медичних наук Михайло Ігнатов.

Вагаються лікарі і щодо того, який час треба було залишити — зимовий чи літній. Адже — жити за зимовим часом зручніше — більше спиш. А за літнім — бадьоріше — встаєш з сонцем.

«Серед людей є сови і жаворонки. Дивлячись в який бік в змінюється час — совам погано, а жайворонкам добре, і навпаки», — пояснює кандидат медичних наук Михайло Ігнатов.

Отже, кажуть лікарі — у будь якому разі, який би час депутати не залишили — половині країни догодити б не вдалося.

Прихильники розподілу на «літній» та «зимовий» час апелюють до заощадження електроенергії завдяки повнішому використанню світлового дня. Раніше перехід країни на зимовий час дозволяв заощаджувати 1 мільярд кіловат (240 млн грн). Крім цього під момент переведення годинників було підлаштоване програмне забезпечення лічильників в енергетиці, яке робило перерахунок автоматично. Перепрограмування цих лічильників коштуватиме державі дуже дорого і триватиме упродовж місяця-двох.

Літній час особливо зручний для городян. Він дозволяє закривати магазини, контори, фабрики наприкінці робочого дня, коли сонце ще досить високо. Фермери й селяни, що працюють по сонцю, звичайно, не переходять на літній час. Вони не можуть працювати в полі, поки не висохла ранкова роса або після її появи ввечері.

Якщо перехід на зимовий час таки скасують, то московський час, буде як і раніше на годину випереджати київський, а середньоєвропейський час взимку випередить нас на дві години, а влітку всього на годину. Отже, ми дещо дисинхронізуємося з Європейським життям і виробничо-бізнесові стосунки проходитимуть у досить некомфортних часових умовах. Яким чином «розрулить» цю ситуацію Верховна Рада поки що не відомо, але все йде до того, що стрілки таки будуть переведені на зимовий час і проект Надоші відкладуть у шухляду.

Щодо політики, то нагадаємо, що на початку вересня Рада Міністрів Білорусії затвердила постанову про відміну переходу на сезонний час. Відтепер обчислення часу на території Білорусі проводитимуть з використанням міжнародної системи часових поясів за поясним часом плюс 1 година без переведення стрілок на сезонний час.

Таке рішення прийняте з метою узгодженого з державами-учасниками Митного союзу обрахунку часу. Але ж Україна не збирається вступати до Митного Союзу! То чому нас примушують перебиратися у третій часовий пояс без всякої географічної логіки незрозуміло...

До речі, у Росії з 2011 року уже скасований перехід на зимовий час. З 1 вересня у Росії немає часових поясів. Замість них створені годинні зони, час в яких розподіляється за новим принципом.

Головною зміною став той факт, що тепер в кожному регіоні існує єдиний час. Якщо раніше Якутія, наприклад, була розділена між трьома часовими поясами, то тепер кордони часової зони проходять по кордонах республіки. Вважається, що так буде зручніше.

Всього часових зон буде дев’ять (замість 11, як це було за радянських часів). За точку відліку береться Москва. 27 березня в Росії відбувся останній перехід на літній час.

***

Тепер дещо про історію часових поясів. Земля подібна до кулі, тому її завжди наполовину освітлено Сонцем. Але оскільки Земля обертається, та її частина, яку освітлено, постійно змінюється. Ця зміна виглядає для нас з поверхні Землі як зміна дня і ночі. У окремо взятий момент часу на поверхні Землі існують точки, які переходять з темного боку на освітлений (це ми називаємо світанком). У той же час на протилежному боці Землі точки переходять з освітленого боку на темний (у цих місцях настають сутінки). Отже, кожного окремо взятого моменту часу у різних частинах земної поверхні ми спостерігаємо різний час доби. Таким чином, оскільки час за сонцем можна визначити лише локально, годинники у кожному з місць Землі мають показувати відповідний сонячному час доби.

Цей розподіл часу за місцем розташування спостерігача здійснюється поділом земної кулі на 24 вертикальних сектори, які називають часовими поясами. Локальний час є однаковим для всіх точок окремо взятого поясу, але є меншим на одну годину за час сусіднього східнішого поясу. Насправді, те, про що ми тільки-но говорили, є ідеалізованим спрощенням, границями справжніх часових поясів не є прямі вертикальні лінії, оскільки час розподіл за поясами пролягає державними або адміністративними кордонами.

Зауважте, що через те, що місцевий час завжди збільшується на годину під час перетину границі між двома поясами у русі на схід, після перетину всіх 24 часових поясів ми опинимося в умовному «завтра». Цей парадокс вирішується за допомогою визначення міжнародної лінії зміни дат, яка є границею часових поясів у Тихому океані, між Азією і Північною Америкою. Точки на схід від цієї лінії мають час на 24 години менший за час точок на захід від лінії. Наявність лінії зміни дат призводить до цікавих ефектів: прямий літак з Австралії до Каліфорнії здійснює посадку у часі, який є ранішим за час його вильоту. Крім того, острови Фіджі поділено міжнародною лінією зміни дат, отже, якщо день приніс вам погані звістки на західному боці Фіджі, ви можете перейти на східний бік і прожити цей самий день ще раз спочатку.

Формування часових поясів пов’язане з прагненням, з одного боку, враховувати обертання Землі навколо своєї осі, а з другого боку, визначити території (часові зони) з приблизно однаковим місцевим часом таким чином, щоб відмінності в часі між ними були кратні одній годині. У результаті досягнуто рішення, що повинно бути 24 часових пояси і кожен з них повинен охоплювати територію приблизно 15° у ширину (± 7,5° щодо відповідного середнього меридіана). Точкою відліку прийнятий гринвіцький меридіан, нульовий меридіан, середній меридіан нульового часового поясу.

Зараз час встановлюється за допомогою всесвітнього координованого часу (UTC), який введений замість часу за Гринвічем (GMT, див. Середній час за Гринвічем). Шкала UTC базується на рівномірній шкалі атомного часу (TAI) і є більш зручною для цивільного використання. Часові пояси навколо земної кулі описуються як додатне або від’ємне зміщення від UTC: негативні зміщення у часових поясів на захід від нульового меридіана, позитивні — на схід.

Часові пояси можуть бути скориговані у стандартну сезонність. Для тих країн і регіонів, де переходять на літній час, зміщення відносно UTC також змінюється (зазвичай +1 година).

На Північному і Південному полюсах меридіани сходяться в одній точці, тому там поняття часових поясів втрачає зміст. За традицією, яка склалася, вважається, що час на полюсах відповідає універсальному часу.

Теоретично, всі часові пояси земної кулі повинні обмежуватися прямими лініями, які проходять на 7,5° на схід і захід від середнього меридіану кожного поясу, але для збереження єдиного часу на території однієї адміністративної одиниці їх межі часто зміщені відносно загальноприйнятих.

На суходолі кордони часових поясів встановлені не за меридіанами, а за близькими до них державних кордонах різних країн. Для великих за розмірами країн, які потрапляють до декількох часових поясів, кордон між цими поясами проходить, зазвичай, по кордонах внутрішнього адміністративно-територіального поділу цих країн.

***

Концепція стандартного часу була прийнята наприкінці 19 століття як спроба покінчити з плутаниною, спричиненою використанням свого власного сонячного часу в кожній окремо взятій місцевості. Необхідність введення подібного стандарту стала надзвичайно актуальною з розвитком залізниць, коли графіки руху поїздів складалися за місцевим часом кожного міста, що викликало не тільки незручності й плутанину, але й часті аварії. Особливо це було актуально для великих територій, з’єднаних системою залізниць.

До винаходу залізниці подорож з одного місця до іншого займала так багато часу, що з використанням місцевого «сонячного часу» не виникало ніяких проблем. Подорожуючи, час треба було б переводити лише на 1 хвилину кожні 12 миль. Проте після появи залізниці, за допомогою якої стало можливим долати сотні миль на день, розрахунок часу став серйозною проблемою.

Британія стала першою країною, яка прийняла рішення про встановлення на всій території країни одного стандартного часу. Найбільше переймалися проблемою неузгодженості місцевого часу Британська залізниця, яка й змусила уряд Великої Британії уніфікувати час на території всієї країни. Оригінально ідея належала фізику, доктору Вільяму Гайду Волластону і була підхоплена Абрахамом Фолетом Ослером. Час було встановлено за Гринвічем (Greenwich Mean Time, GMT) і довгий час його називали «лондонським часом».

Першою перейшла на використання «лондонського часу» 1840 року Велика Західна Залізниця. Інші почали наслідувати її, і до 1847 року більшість британських залізниць уже використовували єдиний час. 22 вересня 1847 року Залізнична Розрахункова палата, яка визначала стандарти для всієї індустрії, рекомендувала встановити час за Гринвічем на всіх станціях з дозволу Головної поштової служби (англ. Royal Mail). Перехід відбувся 1 грудня 1847 року.

23 серпня 1852 року сигнали часу вперше передані за допомогою телеграфу з Королівської Гринвіцької обсерваторії. До 1855 року переважна більшість громадських годинників Британії були встановлені за Гринвічем. Деякі з них, щоправда (наприклад, відомий годинник на башті церкви Христа в Оксфорді), мали дві хвилинних стрілки: одну для місцевого часу і одну для часу за Гринвічем. Проте стримувало процес офіційного переходу на нову систему відліку часу британське законодавство, завдяки якому місцевий час залишався офіційно прийнятим ще багато років. Це призводило, наприклад, до таких дивацтв як, наприклад, відкриття виборчих дільниць о 08:13 і закриття о 16:13. Офіційно перехід на новий час у Британії все ж таки відбувся після введення в дію законодавчого акту про визначення часу 2 серпня 1880 року.

У Сполучених Штатах та Канаді стандартний час та часові пояси запроваджені 18 листопада 1883 року також залізницями. До того визначення часу було місцевою справою. Більшість міст використовували «сонячний час» і еталоном, за яким виставляли час, часто був якийсь добре відомий в кожній місцевості годинник (наприклад, годинники на церковних дзвіницях або у вітринах ювелірних крамниць).

Першою людиною у Сполучених Штатах, яка відчула зростаючу потребу в стандартизації часу, був любитель-астроном Вільям Ламберт, який на початку 1809 року представив на розгляд Конгресу рекомендацію щодо встановлення у країні часових меридіанів. Однак цю рекомендацію відхилили, так само як початкова пропозиція Чарлза Доуда, подана на розгляд 1870 року, згідно якої пропонувалося встановити чотири часових пояси, перший з яких відраховувався відносно Вашингтону, округ Колумбія. В 1872 році Доуд переглянув свою пропозицію, змінивши центр відліку на Гринвіч. Саме ця його остання пропозиція, майже без змін, була використана залізницями Сполучених Штатів Америки і Канади одинадцять років по тому.

18 листопада 1883 року Американські та Канадські залізниці перевели годинники на всіх залізничних станціях згідно з часовим поясом (вперед чи назад). Пояси отримали такі назви: Східний, Центральний, Гірський та Тихоокеанський.

Незважаючи на перехід великих залізниць у Сполучених Штатах та Канаді на стандартний час, пройшло ще багато років, доки останній став нормою в повсякденному житті.

По всіх Сполучених Штатах стандартний час і часові пояси запроваджені з прийняттям 1918 року Акту про Стандартний Час.

Існуючі на сьогодні межі часових поясів на території США суттєво змінені у порівнянні з їх початковим варіантом, і такі зміни трапляються й досі. Міністерство транспорту США обробляє всі запити на зміни і проводить нормотворення. Загалом, межі часових поясів мають тенденцію зміщуватись на захід. Наприклад, на східному краю часового поясу захід сонця може бути зміщено на годину пізніше (по годиннику) переходом до сусіднього зі сходу часового поясу. Таким чином, межі часового поясу локально зміщуються на захід. Причини цього явища аналогічні до причин запровадження «декретного часу» в Росії. Накопичення таких змін призводить до довготермінової тенденції руху меж поясів на захід. Цей процес не є нестримним, але є дуже небажаним, оскільки тягне за собою і пізній схід сонця в таких місцевостях, особливо взимку. Згідно американського законодавства, головним чинником при прийнятті рішення щодо зміни часової зони є «сприяння бізнесу». Згідно даного критерію пропоновані зміни як затверджувалися, так і відкидалися, але все ж таки більшість із них було прийнято.

***

Ключова роль у розвитку світової системи збереження часу та встановленні часових поясів на всій поверхні Земної кулі належить канадському інженеру Сендфорду Флемінгу, який вважав, що проблему не можна вирішити впровадженням часових поясів тільки на території Північної Америки і що вона є глобальною. Його початкову пропозицію щодо 24 часових поясів для всього світу сприйняли як утопічну. Як і більшість нових та унікальних ідей, вона була відкинута як урядом, так і науковцями. Однак сер Флемінґ настирливо пропагував і відстоював свою ідею на різноманітних міжнародних конференціях.

У жовтні 1884 року 41 делегат з 25 країн світу зібралися на міжнародну конференцію по проблемі меридіану у Вашингтоні (округ Колумбія) для обговорення проблем щодо визначення часу. За результатами конференції було прийнято резолюцію, яка включала такі положення:

— рекомендувалось використовувати єдиний світовий меридіан як точку відліку часу (на відміну від декількох);

— рекомендувалось прийняти за такий єдиний меридіан той, що проходить через головний телескоп Гринвіцької обсерваторії;

— довгота мала відраховуватись на 180° на схід і захід від даного меридіану;

— всім країнам рекомендувалось перейти на універсальний день;

— універсальний день визначався як сонячна доба, яка починалася опівночі у Гринвічі і складалася з 24 годин;

— навігаційні та астрономічні дні скрізь мали починатись опівночі;

— необхідна підтримка мала надаватись усім технічним дослідженням щодо врегулювання та розширення використання десяткової системи мір для поділу часу та простору.

Дана резолюція була підтримана 22 країнами.

У наші дні більша частина світу живе саме за поясним часом.

Досить давньою є ідея літнього й зимового часу. Уперше вона була висловлена лондонським підрядником Вільямом Віллеттом у статті «Про розтринькання денного світла», що буда опублікована в 1907 р. Віллетт пропонував переводити час на 20 хвилин уперед щонеділі квітня, а потім відігравати різницю назад у вересні, і стверджував, що це дозволить країні зменшити витрати на висвітлення. Він міркував у такий спосіб: так вже склалося, що в літню пору міські жителі встають і йдуть на роботу, коли вже розвидніло, а лягають затемна, через що їм доводиться витрачати зайві гроші на освітлення своїх будинків у темний час доби. Чому б влітку не перевести стрілки небагато вперед — так, щоб час підйому змістився ближче до світанку? Ідея Віллетта була реалізована британським урядом в 1916 р. Досить швидко англійці прийшли до схеми з одноразовим переведенням стрілок на одну годину. Після закінчення Першої світової їхній досвід стали поступово переймати інші держави, що побачили в сезонному переведенні стрілок непогану можливість заощадити. Зараз по системі літній-зимовий час живе більше 80 країн світу.

Тим часом царська Росія йшла своїм унікальним шляхом. До революції вся Росія жила за сонячним часом — просто тому, що можливий перехід до поясної системи сприймалося царським урядом як «попрання святої самобутності».

Після Жовтневої революції, 8 лютого 1918 р., поясний розподіл було уведено декретом Ради Народних Комісарів «з метою встановлення одноманітного з усім цивілізованим світом рахунку часу протягом доби, що зумовлює на всій земній кулі ті самі показання годин у хвилинах і секундах і значно спрощує реєстрацію взаємин народів, суспільних подій і більшості явищ природи в часі».

Декретом уряду від 16 червня 1930 р. стрілки всіх годинників на території Радянського Союзу були переведені на годину вперед. Утворився декретний час, введення якого дозволило заощадити електроенергію. Термін дії декретного часу був встановлений «до скасування» у 1981 р.

Постановою Ради Міністрів 1 квітня 1981 р. стрілки годинників перевели ще на годину вперед. Таким чином, літній час виявився вже на дві години попереду поясного. Протягом десяти років на зимовий період стрілки годин переводилися на годину назад у порівнянні з літнім часом, а влітку знову верталися на місце.

У березні 1991 р. декретний час було скасовано. Випередження на дві години вперед було скасовано. Тобто перейшли на систему відліку літній — зимовий час. Тепер узимку використовується поясний час, а влітку годинник переводиться на 1 годину вперед.

Літній час уводиться в багатьох країнах на літній період з метою економії паливно-енергетичних ресурсів; він випереджає поясний час на одну годину. Зазвичай літній час уводиться з кінця передостаннього тижня березня до кінця передостаннього тижня жовтня.

Підготував Андрій ГУСЄВ

П’ять автобанів Львівщини будуть готові до кінця року

zhyvchek — Sun, 23 Oct 2011 09:34:18 GMT

В Україні до кінця 2011 року планують відкрити рух на семи автобанах й повністю завершити модернізацію доріг в межах Донецької та Львівської областей. Про це у коментарі Інформаційному центру «Україна-2012» повідомив заступник директора департаменту розвитку інфраструктури Нацагентства з підготовки до Євро-2012 Володимир Бондаренко.

«До кінця 2011 року планується завершити ремонтно-будівельні роботи в межах Донецької та Львівської областей та відкрити рух на автодорогах Львів–Рава-Руська, Львів–Краковець, Львів–Шегині, Львів–Пустомити–Меденичі, західний обхід Львова, Київ–Ковель–Ягодин і Знам’янка–Луганськ–Ізварине», - сказав він.

За інформацією Володимира Бондаренка, на сьогодні вже завершили поточний ремонт автодороги Харків–Щербаківка, будівництво транспортних розв’язок у Києві та відкрили рух трасою Кіпті–Глухів–Бачівськ (на Брянськ) після капітального ремонту.

Загалом, у 2011 році проводились роботи з модернізації 74 автодоріг у приймаючих містах. Зокрема, влаштовують нове дорожнє покриття у місцях зупинок міського громадського транспорту, замінюють конструкції тротуарів, розширюють проїзні частини та інше.

Пустомити відзначили 570-річчя.

Vova — Wed, 12 Oct 2011 20:48:23 GMT

Пустомити відзначили 570-річчя.

Традиційно, у першу неділю жовтня, Пустомити феєрично відсвяткували свій День народження. Згідно з першою письмовою згадкою, Пустомитам цьогоріч виповнилося 566 років. Вперше, власна назва Пустомити згадується в 1441 році у Львівській судовій книзі. У той час через Пустомити проходив торговельний шлях де збирали королівське мито. Це і дало назву селу – Мито, або Пусто Мито. Свято традиційно розпочалося зі святкових Богослужінь у храмах. У цей день також були організовані числені розваги для малечі, дитячий ярмарок "Осінь в Пустомитах", відбувся конкурс дитячого малюнку й аплікації, виставка-продаж меду й вишиванок, а також парад байкерів. Перед мешканцями та гостями міста виступили кращі місцеві артисти, художні колективи та солісти-вокалісти. Крім цього, відбувся футбольний турнір присвячений дню міста Пустомити серед школярів трьох місцевих шкіл. Четвертою учасницею турніру стала команда з м. Мостиська. Переможцями турніру стали СШ №1 м. Пустомити, а гості, команда з Мостиськ, посіла третє місце. Депутат міської ради м. Пустомити від Фронту Змін, голова комісії з питань молоді та спорту Василь Боцвін зазначив, що «Молодь - наше майбутнє, а молодіжний спорт – це своєрідна школа підготовки молодих харизматичних лідерів та нової еліти, еліти з сміливими та креативними ідеями, активною громадською й життєвою позицією. Це не просто гра, це перші кроки до професійного самовизначення та набуття практичних навичок, лідерського досвіду.» Щастя, успіху, хорошої гри у майбутньому побажали гравцям міський голова Пустомит Ростислав Ярема, депутати районної та міської ради. Саме з їхніх рук капітани усіх команд отримали почесні грамоти і нагороди. За сприяння Пустомитівського «Фронту змін» команди, що взяли участь у турнірі, отримали призи у вигляді м’ячів.

Завершилося святкування яскравим феєрверком і народними гуляннями на центральній площі міста.