Великі християнські свята завжди супроводжуються передсвятковим
постом. У кінці року є довгий піст перед празником Христового Різдва —
Пилипівка. В українських православних і греко-католиків він
розпочинається 28 листопада (за новим стилем) і триває до 6 січня
включно.
У римо-католиків він розпочинається у неділю, котра припадає між 28
листопада і 3 грудня (цьогоріч 28 листопада), і триває до Надвечір'я
Різдва за новим стилем, тобто до 24 грудня. У Римо-Католицькій Церкві
цей період називається Адвентом – часом радісного приготування та
очікування приходу Спасителя. Адвент поділений на дві частини: перша,
яка починається від першого дня, присвячена очікуванню Другого Пришестя
Христа; друга, яка триває від 17 по 24 грудня, є часом безпосереднього
приготування до свята Різдва.
Різдво Христове, як і свято Воскресіння Господнього, належить до
найбільших празників у році, тому піст перед Різдвом творився на зразок
Пасхального посту і навіть носить назву Чотиридесятниці.
«Колискою» цього посту, як зазначає у книзі «Пізнай свій обряд» о.
Юліан Катрій, є давня Галлія (сьогоднішня Франція). Згадки про
підготовчий піст до Христового Різдва на цих територіях сягають V ст.
Єпископ Григорій з Тур (+ 594 р.) говорить, що св. Перпетуус, єпископ
Турський (+ 491 р.), починаючи від дня св. Мартина (11 листопада) аж до
Христового Різдва постив у понеділок, середу й суботу. Собор Турський II
(567 р.) приписує монахам постити кожного дня в грудні аж до Христового
Різдва. Дещо пізніше цей піст переходить до Риму й Італії, а відтак —
до Англії.
Різдвяний піст на Заході з часом дістає назву «адвенту», що
з-латинської означає «прихід», тобто прихід у світ Христа. Спершу слово
«адвент» означало сам празник Христового Різдва, а пізніше — почало
означати час перед Христовим Різдвом. У IX ст. перша неділя адвенту стає
на Заході початком церковного року.
Якщо на Заході різдвяний піст у VI ст. стає вже загальним, то на
Сході під впливом Заходу у цей час він лише починається. Першу згадку
про різдвяний піст — від 14 листопада (за ст. стилем) подає Коптійський
календар у VIII ст. Іванові Постникові (582-595), Патріархові Царгороду,
приписують таке правило: «Годиться, щоб миряни здержувалися від м'яса в
дві Чотиридесятниці — це є піст св. Пилипа (Різдвяний піст — ред.) і
піст св. Апостолів Петра й Павла». У ІХ ст. Різдвяний піст стає
загальним на усьому Сході.
В Русі в домонгольській добі впродовж року були, окрім пасхального,
ще три інші пости. Як розповідає Київський митрополит Георгій у
«Білеческім Уставі», ці пости починалися тоді ж, що й сьогодні, лише
Успенський піст не був поширеним усюди й був коротший. Митрополит
Георгій називає Різдвяний піст Пилипівкою, що означає, що він починався
від св. Пилипа, 27 (14) листопада. Під час Пилипівки він приписує такий
самий піст і поклони, як у Петрівку: це вживання їжі раз на день без
молока і без м'яса, а в суботу й неділю дозволяє вживати рибу. Київський
митрополит Максим (1283-1305) називає різдвяний піст Чотиридесятницею.
У наш час Церква з різних причин досить злагіднила колись дуже строгі
пости й залишила їх радше добрій волі вірних. Та це не означає, як
наголошує о. Юліан Катрій, що ми не зобов'язані до практики духа жертви,
покути й посту. Час посту — це насамперед час очищення душі та
приготування особи до відзначення світлого християнського свята, зокрема
події приходу у світ Ісуса Христа.
Піст для християн супроводжується частою молитвою та прийняттям
Святих Таїн, які повинні бути постійною практикою християн і не в час
посту.
Головна мета посту, встановленого ще у ранні століття християнства, –
духовне очищення людини. Тому піст – це відмова не тільки від скоромної
їжі, але й від гріховних думок, згубних пристрастей і звичок для того,
щоб можна було з чистим серцем зустріти свято Різдва. Без молитви і
покаяння піст може стати лише дієтою, передає РІСУ.
|
