Уявітьсобі, що на вашому подвір’ї ще з прадідівських часів лежить собі чимала кам’янабрила. Ніхто її спеціально не прибирає, однак по господарці поратися вона неабиякзаважає. Не обійдеш й не об’їдеш. Посунути її самотужки ви не здужаєте –завелика і заважка. І ось, одного разу, приходить сусід і каже: «Давайте я цюбрилу сам приберу. Вамнідочого, а менікамінь потрібен на будівництво. І тобі добре, адже ніц робити не треба. І меніна користь, бо буду мати з чого будуватись». Сусід має техніку, кличе ще людейі забирає цю каменюку деінде. Усе добре, якби не одне – брила, яку ви стількироків обходили стороною, чи шпортались об неї, збиваючи ноги, виявилась насправдісуцільним кавалком щирого золота, який був вкритий шаром бруду. І от, висидите, гризучися з розпуки, люті на себе й на сусіда. А той, й сам отримавзиск, й золото змусив працювали людям на користь…
Така-собіказочка, скажете ви, із сюжетом старим, як світ. А от й ні! Реальна ситуація знашого будення, зі справжніми дійовими особами. Лише сюжетна лінія розвиваєтьсяне так оптимістично…
–От, дивись, – на невеликому екранчикумобільного відтворюється короткий відеофайл: посеред галявинки, рясно вкритоїзеленою травицею, б’є з-під землі водяний гейзер десь із метр заввишки.
–Цещо, може десь водогін прорвало? – жартома говорю я
Бізнесменз Пустомит Ярослав Михайлович Тимчина, господар телефону, натискає на паузу,зупиняючи ролик. Посміхаючись, відповідає: «Ну, якщо й водогін, то водичка уньому не проста, а золота – тому що цілюща»...

Як це було за діда-прадіда
Рід,з якого походить Ярослав Михайлович, віддавна мешкає в Пустомитах. Ще йогопрапрадід по материній лінії – Михайло Петришин, у далекому 1904 році разом ізотцем Володимиром Стернюком (батьком владики Володимира Стернюка), заснували вПустомитах громадське об’єднання «Просвіта». Тож Ярослав Михайлович добреобізнаний на історії рідного краю. Одну з них, проджерела мінеральної сірчистої води, вінпереповів й мені.
Виявляється,ще німецький мандрівник Гакет у 1791–1795 роках писав, що місцева вода за своїмскладом не відрізняється від Великолюбінської. Наприкінці 1879 року джереломмінеральної води зацікавився новий власник Пустомит Льонгін Дунка. З йогоініціативи львівський доктор Вонсович зробив хімічний аналіз води, на основіякого 1880 року було отримано дозвіл австрійськоївлади на відкриття купального закладу. Джерело було обмуроване каменем, а водутрубами відводили до купалень. Двома машинами нагрівали її й подавали до ванн.Неподалік, у парку, було зведено двоповерховий будинок із 26 кімнатами длявідвідувачів купальні. При ньому діяла ресторація. А за 150 кроків звідти бувдім власника. Як сповіщали газети того періоду, перший купальний сезон мавпочатися 15 травня1882року, а до послуг панства пропонувалися ванни з сірчаних та залізно-боровіновихвод, що зцілюють тіло й звеселяють душу.
Упродовжмайже 30 років, із 1882 до 1914 року, Пустомити були знаним й фешенебельнимкурортом, куди приїздили лікуватися не лише зі Львова, але й з Польщі таАвстрії. У вирі боїв Першої Світової війни, що прокотилася Галичиною, курортприпинив своє існування. Як зафіксував місцевий хроніст: «…21 червня1915року, коли тут були бої, а з боку Милошович спалено 7 хат. Також згорілипанський двір, купальні і будинки при залізниці».
Засловами Ярослава Михайловича, за Польщі рекреаційну зону відродити не встигли,а після представники нової влади більше опікувалися ідеологічними питаннями,аніж господарюванням.
Господарськабезгосподарність
–І вже котрий рік ця коштовна, я би навіть сказав«золота» водиця точиться із землі просто так, збираючись у потічки, й стікає дорічки Ставчанки, – коментує цю ситуацію бізнесмен Ярослав Тимчина.
Мені, як патріоту рідного міста, важко рік у рікспостерігати, як марно пропадає це багатство надане людям самою природою. А якбізнесмену та господарю – усвідомлювати, що керівництву міста та району байдужедо цієї справи. Це все одно, що мати у господарстві кавалок золота, алевикористовувати його для підпирання воріт. Тому я вирішив виступити зініціативою щодо відродження рекреаційних потужностей Пустомитівщини.
Зручна нагода на офіційному рівні порушити цю проблемуз’явилася декілька років тому, коли Львівщина виборола право приймати у себеучасників «Євро - 2012». Наш район – найближчий до стадіону, який будується уЛьвові. Отже підготовку до майбутніх матчів учасникам футбольного чемпіонатузручно було б проводити на базі нашого спортивного комплексу. Справа за малим –розбудувати цей комплекс. Останні шість років поспіль я суміщувавпідприємницьку діяльність із виконанням обов’язків голови громадського об’єднанняфутбольного клубу «Пустомити». Головним тренером нашої команди у той період бувВасиль Леськів –ветеран львівських «Карпат» і ФК «Львів». Рівень існуючого тоді стадіону, наякому змушені тренуватися пустомитівські спортсмени-футболісти, не піддававсяжодній критиці. За цей період вдалося дещо покращити ситуацію, однак навіть утакому вигляді, як він є зараз, запропонувати об’єкт спортивним фахівцямміжнародного рівня скажімо відверто, соромно. Самотужки місто не має змогипідготувати об’єкти спортивної інфраструктури та сфери обслуговування допроведення футбольної першості такого рівня. Адже усі без виключення елементицієї бази, починаючи від під’їзних шляхів й завершуючи стадіоном таготельно-ресторанним комплексом, мають відповідати жорстким вимогамкласифікації та сертифікаціїUEFA.
До слова, середній річний бюджет Пустомитівського районусягає близько 200 мільйонів гривень. Сума, як для одного з найбільших районівобласті, я би сказав, смішна. Ну а кошти, закладені у нього для підготовки до«Євро-2012» –так само. Не кажучи вже про бюджет міста. Коштів ледве вистачає нате, щоби перекрити основні статті витрат. Однак, вихід є. Адже Пустомитівщина –район вельми перспективний для приватного інвестування. Наведу приклад: лише за перше півріччя 2010 року обсяг капітальних інвестицій у економікурайону склали 310 мільйонів гривень. Звичайно, за певних обставин їх могло бибути й більше, однак й ця сума вражає. Саме від цього я екстраполювався, коли у2007 році ініціював процес із пошуку інвесторів, роботу зі створення проектноїдокументації, яка б зацікавила потенційних вкладників коштів та звернувся ізпропозицією до відповідних державних структур про включення наших об’єктів дореєстру «Євро-2012». Відзначу, що останній пункт – це додатковий поштовх длякапіталовкладників. Оскільки гарантії державної підтримки у цьому процесі,погодьтеся, є стимулюючими. Додам, що на даному етапі запропонований мноюваріант проекту будівництва тренувальної бази, готельно-ресторанного комплексуі рекреаційного центру, за каталогом УЕФА вважається резервним.
Отже,за нашим задумом, навіть при будівництві форсованими темпами, до початку ігор«Євро-2012» можна було б ввести у дію повністю реконструйовану тренувальнубазу, об’єкти інфраструктури й, навіть, бальнеологічнийлікувально-профілактичний центр, який на даному етапі забезпечував би потребиспортсменів-учасників європейської футбольної першості.

Зведення рахунків, чи недалекоглядність?
–Але,як говориться: прагнеш насмішити Бога? Тоді поділися із ним своїми планами!–продовжує власну розповідь пан Ярослав. – На власному досвіді я переконався,чого вартує відкрита конфронтація із можновладцями. Річ у тім, що у 2006 році,на минулих виборах міського голови Пустомитів я також висував свою кандидатуруна цей пост. Не буду вдаватися у деталі, лише зазначу, що після перерахункубюлетенів мав необережність висловити принципову позицію, піддавши сумнівурезультати голосування. Зрештою після формалізованого, на мій погляд,перерахунку міським ТВК голосів виборців,крісло міського голови Пустомитівпосів чинний мер Володимир Кардаш. Роком пізніше, я відчув, що виявлена позиціяприносить негативні результати. А саме – коли підійшов час вирішувати питанняіз відведенням земельних ділянок під будівництво об’єктів до «Євро-2012», владаміста відверто проігнорувала усі запропоновані вигідні варіанти. Знайденийінвестор – ТОВ "СОК "Діамант-Пустомити", погодився вкласти убудівництво заявлені проектантами 40 мільйонів євро. Готова була й проектнадокументація, виготовлена чеською проектно-будівельною компанією «Нікодим іпартнери», фахівці якої займались проектуванням стадіону «Славія» ум.Празі,і зайняли, до слова, другемісце на конкурсі проектів нового терміналу Львівського аеропорту. Відзначу, щопід час переговорів із чеськими спеціалістами, вони висловлювали думки щодозменшення вартості робіт. Однак… не судилося. Проблема вперлася у земельнепитання. Не розумію лише, чи в такий спосіб чинний мер намагається звести ізмною порахунки, або ж це просто недалекоглядність?Річ у тім, що чинна влада не бажає продаватиземельну ділянку інвесторові, а прагне з молотка пустити лише право оренди наземлю. Роз’ясню, що це означає: по-перше – органи місцевого самоврядуванняматимуть змогу у будь-який час розірвати договір про оренду. По-друге: сумаорендної плати також буде під їхнім контролем. А йдеться не про три, як кажуть,морги поля. А про тисячі квадратних метрів високовартісної землі. Можливо хтосьіз вас, шановні читачі, скаже, що органи влади завбачливо діють на користьгромаді. Однак оргкомітетом «Євро-2012» розглядався й альтернативний, мерський варіант будівництва на цій землі комплексу. Що ізцього вийшло – не полінуйтеся поцікавитись самотужки. Додам, що інвестор непогоджується на, скажімо відверто, кабальні умови. Процес завмер, а часу вжемайже не залишилося…

Не гірше ніж уКарлових Варах, або до…і після «Євро-2012»
–Ну а що ж буде потім, після «Євро-2012»? – говорить Ярослав Михайлович, –Такі думки бентежили мене вже кілька років тому, коли концепція спорудженнятренувального комплексу із реабілітаційним центром перебувала ще у стадіїрозробки. Сучасна спортивна база – це, звичайно, добре. Готельно-рестораннийкомплекс – теж добре. Однак майбутнє – за розумним та дбайливим використаннямджерел із сірководневою водою. За словами фахівців, запасів цієї цілющої води ушарах грунту поблизу Пустомитів вистачить на понад сто років. Отже є сенсрозвивати цей потенціал. При умілому, господарському ставленні це дозволитьперетворити місто на курортно-санаторну зону не гіршу, аніж створені у нашомуТрускавці, або чеських Карлових Варах. До слова, досвід розвитку інфраструктурицього невеликого (із населенням близько 50 тисяч осіб) міста, можна було бузяти за основу й для нас. А вигоди – очевидні. Пустомити географічно маютьвдале розташування, поблизу із таким потужним економічним та культурнимцентром, як Львів. Якщо упорядкувати транспортну інфраструктуру та збудуватисучасні під’їзні шляхи, наше місто забезпечено усіма видами транспорту: єможливість автобусного сполучення, поруч, у лічених хвилинах їзди будується міжнароднийаеропорт, є залізнична колія. Коли я їздив на переговори із проектантами доЧеської Республіки, спеціально поцікавився: усі сільськогосподарськіпідприємства, які розташовані у 30-кілометровій зоні навколо Карлових Варів,працюють виключно на задоволення потреб городян та приїжджих пацієнтівчисленних пансіонатів у продуктах харчування. Уявіть собі, скільки робочихмісць у сільськогосподарському секторі Пустомитівщини можна створити,побудувавши рекреаційно-реабілітаційний центр із можливістю прийняти одночаснодо двох тисяч пацієнтів? Я не кажу вже про десятки робочих місць для медичногоперсоналу, сотні нових вакансій для працівників сфери обслуговування. Та й сампроцес будівництва вимагав би зусиль близько тисячі фахівців-будівельників. Й зацією роботою не потрібно було б їхати світ за очі, десь у Італію. До слова,доба проживання у номері середнього рівня у готелі в Карлових Варах коштує 150євро. В середньому, там проходить лікування одночасно до 7 тисяч пацієнтів. Атепер прокалькулюйте цю суму. Такий же прибуток, якщо не більший, матимутьзмогу отримувати власники готелів й у нас.
Ще один аспект, який робить цей проект перспективним –лікувальна цінність води. За твердженнями трускавецьких лікарів-реабілітологів,концентрація хімічних сполук, які містяться у воді з пустомитівських джерел,дозволяє успішно лікувати великий спектр хвороб опорно-рухального апарату,серцево-судинні захворювання, жіноче безпліддя та багато інших. Додамо до цьогоінноваційні методи лікування, які обов’язково мають бути запроваджені. Вивчаючипопит на такі послуги, я дійшов висновку, що запустивши у дію реабілітаційнийцентр, ми б забезпечили його пацієнтами одразу на два роки уперед.

Декілька сліввід автора
На жаль, обсяг газетної публікації не може вмістити усіхідей, проектів та сподівань, які висловлював під час нашої бесіди ЯрославМихайлович Тимчина. Варто зазначити, що підприємець не полишає надії добитисязмін на краще. Цього року, користуючись своїм конституційним правом обирати табути обраним, Ярослав Михайлович висунув власну кандидатуру на вибори міськогоголови м.Пустомити. На моє запитання, чи балотується він від якоїсь політичноїпартиї, чи громадського руху, пан Ярослав зазначив, що власних переконань незмінює. Йде на вибори, як позапартійний. Передвиборча програма підприємцяЯрослава Тимчини надзвичайно лаконічна – усього дев’ять пунктів у яких,водночас,знайшлося місце й проблеміпокращення життя мешканців міста, підвищення їхнього соціального й культурногодобробуту, кардинальним змінам у системі місцевого самоврядування та заходам,які забезпечать стрімкий економічний розвиток міста. Загалом, перспективнийплан кандидата у мери можна вкласти у фразу: «Менше слів – більше діла!»
–Люди вже не реагують на порожні обіцянки, – наостанокдодав Ярослав Михайлович,– Чергові гучні заяви, не підкріплені відповіднимидіями, не викликають у людей нічого окрім, вибачне на слові, нудоти. Мояпозиція залишається сталою – я не боюся брати на себе відповідальність за те,що роблю.У нашого міставражаючий потенціал, варто лише допомогти йому розвинутись! Сподіваюся, що менівдасться це зробити.


P.S.
Шановні читачі! Якщо вас зацікавила порушена тема, небайдужі перспективи рідного міста, дивіться у суботу 23 жовтня телепрограму«Панорама» о 14 годині 30 хвилин, з повтором у неділю, а також програму «Пас»,які вийдуть у ефір на 12 каналі вечером 25 жовтня. Не будьте байдужими!Підтримайте людину, яка прагне змінити майбутнє нашого міста на краще!