Останнім часом набувають певної гостроти дискусії чи варто Україні переходит в інший часовий пояс і користуватися дворазовим щорічним переведенням стрілок на літній і зимовий час з метою економії енергії. Навіть на перший погляд проект представника Партії Регіонів не має наукового обгрунтування і дивним чином узалежнений від дій сусідніх держав.
Адже Україна майже повністю знаходиться у другому часовому поясі, лише незначна частина Закарпаття належить першому, а майже вся Луганська область — третьому часовому поясу.
На початку вересня відміну переводу годинників підтримав профільний комітет Верховної Ради, запропонувавши зафіксувати в Україні 2 часовий пояс плюс 1 година (літній час). Автор такого законопроекту народний депутат від Партії Регіонів Олег Надоша. За його словами від переходу на зимовий час немає економічної вигоди. За словами Надоші, зараз в світі надлишок електроенергії (!), а перехід на зимовий час придумали, коли був її дефіцит. 14 вересня міністр охорони здоров’я України Олександр Аніщенко виступив за відміну переходу на зимовий час. Багато хто побачив у цьому бажання догодити Росії.
Після стрімкого скасування зимового часу ще один депутат подав у парламент нетривіальний законопроект — про застосування часових поясів на території України. Автором документа є С.Терьохін. Економісти таку задумку депутата вважають не серйозною. «Ну, бажання ввести в Україні два часові пояси, це звичайно може нам лестити, що у нас настільки велика територіально держава, що ми можемо мати два часові пояси, але з точки зору доцільності цього не варто робити. Тому що буде дуже багато неадекватної плутанини у суб’єктів господарювання всередині країни у громадян і у всіх зовнішніх наших партнерів», — каже економіст Андрій Новак.
Тим часом медики дещо іншої думки — кажуть оскільки Україна, держава чималенька, часові пояси у нас таки мали б бути. Так вважає кандидат медичних наук Михайло Ігнатов.
Вагаються лікарі і щодо того, який час треба було залишити — зимовий чи літній. Адже — жити за зимовим часом зручніше — більше спиш. А за літнім — бадьоріше — встаєш з сонцем.
«Серед людей є сови і жаворонки. Дивлячись в який бік в змінюється час — совам погано, а жайворонкам добре, і навпаки», — пояснює кандидат медичних наук Михайло Ігнатов.
Отже, кажуть лікарі — у будь якому разі, який би час депутати не залишили — половині країни догодити б не вдалося.
Прихильники розподілу на «літній» та «зимовий» час апелюють до заощадження електроенергії завдяки повнішому використанню світлового дня. Раніше перехід країни на зимовий час дозволяв заощаджувати 1 мільярд кіловат (240 млн грн). Крім цього під момент переведення годинників було підлаштоване програмне забезпечення лічильників в енергетиці, яке робило перерахунок автоматично. Перепрограмування цих лічильників коштуватиме державі дуже дорого і триватиме упродовж місяця-двох.
Літній час особливо зручний для городян. Він дозволяє закривати магазини, контори, фабрики наприкінці робочого дня, коли сонце ще досить високо. Фермери й селяни, що працюють по сонцю, звичайно, не переходять на літній час. Вони не можуть працювати в полі, поки не висохла ранкова роса або після її появи ввечері.
Якщо перехід на зимовий час таки скасують, то московський час, буде як і раніше на годину випереджати київський, а середньоєвропейський час взимку випередить нас на дві години, а влітку всього на годину. Отже, ми дещо дисинхронізуємося з Європейським життям і виробничо-бізнесові стосунки проходитимуть у досить некомфортних часових умовах. Яким чином «розрулить» цю ситуацію Верховна Рада поки що не відомо, але все йде до того, що стрілки таки будуть переведені на зимовий час і проект Надоші відкладуть у шухляду.
Щодо політики, то нагадаємо, що на початку вересня Рада Міністрів Білорусії затвердила постанову про відміну переходу на сезонний час. Відтепер обчислення часу на території Білорусі проводитимуть з використанням міжнародної системи часових поясів за поясним часом плюс 1 година без переведення стрілок на сезонний час.
Таке рішення прийняте з метою узгодженого з державами-учасниками Митного союзу обрахунку часу. Але ж Україна не збирається вступати до Митного Союзу! То чому нас примушують перебиратися у третій часовий пояс без всякої географічної логіки незрозуміло...
До речі, у Росії з 2011 року уже скасований перехід на зимовий час. З 1 вересня у Росії немає часових поясів. Замість них створені годинні зони, час в яких розподіляється за новим принципом.
Головною зміною став той факт, що тепер в кожному регіоні існує єдиний час. Якщо раніше Якутія, наприклад, була розділена між трьома часовими поясами, то тепер кордони часової зони проходять по кордонах республіки. Вважається, що так буде зручніше.
Всього часових зон буде дев’ять (замість 11, як це було за радянських часів). За точку відліку береться Москва. 27 березня в Росії відбувся останній перехід на літній час.
***
Тепер дещо про історію часових поясів. Земля подібна до кулі, тому її завжди наполовину освітлено Сонцем. Але оскільки Земля обертається, та її частина, яку освітлено, постійно змінюється. Ця зміна виглядає для нас з поверхні Землі як зміна дня і ночі. У окремо взятий момент часу на поверхні Землі існують точки, які переходять з темного боку на освітлений (це ми називаємо світанком). У той же час на протилежному боці Землі точки переходять з освітленого боку на темний (у цих місцях настають сутінки). Отже, кожного окремо взятого моменту часу у різних частинах земної поверхні ми спостерігаємо різний час доби. Таким чином, оскільки час за сонцем можна визначити лише локально, годинники у кожному з місць Землі мають показувати відповідний сонячному час доби.
Цей розподіл часу за місцем розташування спостерігача здійснюється поділом земної кулі на 24 вертикальних сектори, які називають часовими поясами. Локальний час є однаковим для всіх точок окремо взятого поясу, але є меншим на одну годину за час сусіднього східнішого поясу. Насправді, те, про що ми тільки-но говорили, є ідеалізованим спрощенням, границями справжніх часових поясів не є прямі вертикальні лінії, оскільки час розподіл за поясами пролягає державними або адміністративними кордонами.
Зауважте, що через те, що місцевий час завжди збільшується на годину під час перетину границі між двома поясами у русі на схід, після перетину всіх 24 часових поясів ми опинимося в умовному «завтра». Цей парадокс вирішується за допомогою визначення міжнародної лінії зміни дат, яка є границею часових поясів у Тихому океані, між Азією і Північною Америкою. Точки на схід від цієї лінії мають час на 24 години менший за час точок на захід від лінії. Наявність лінії зміни дат призводить до цікавих ефектів: прямий літак з Австралії до Каліфорнії здійснює посадку у часі, який є ранішим за час його вильоту. Крім того, острови Фіджі поділено міжнародною лінією зміни дат, отже, якщо день приніс вам погані звістки на західному боці Фіджі, ви можете перейти на східний бік і прожити цей самий день ще раз спочатку.
Формування часових поясів пов’язане з прагненням, з одного боку, враховувати обертання Землі навколо своєї осі, а з другого боку, визначити території (часові зони) з приблизно однаковим місцевим часом таким чином, щоб відмінності в часі між ними були кратні одній годині. У результаті досягнуто рішення, що повинно бути 24 часових пояси і кожен з них повинен охоплювати територію приблизно 15° у ширину (± 7,5° щодо відповідного середнього меридіана). Точкою відліку прийнятий гринвіцький меридіан, нульовий меридіан, середній меридіан нульового часового поясу.
Зараз час встановлюється за допомогою всесвітнього координованого часу (UTC), який введений замість часу за Гринвічем (GMT, див. Середній час за Гринвічем). Шкала UTC базується на рівномірній шкалі атомного часу (TAI) і є більш зручною для цивільного використання. Часові пояси навколо земної кулі описуються як додатне або від’ємне зміщення від UTC: негативні зміщення у часових поясів на захід від нульового меридіана, позитивні — на схід.
Часові пояси можуть бути скориговані у стандартну сезонність. Для тих країн і регіонів, де переходять на літній час, зміщення відносно UTC також змінюється (зазвичай +1 година).
На Північному і Південному полюсах меридіани сходяться в одній точці, тому там поняття часових поясів втрачає зміст. За традицією, яка склалася, вважається, що час на полюсах відповідає універсальному часу.
Теоретично, всі часові пояси земної кулі повинні обмежуватися прямими лініями, які проходять на 7,5° на схід і захід від середнього меридіану кожного поясу, але для збереження єдиного часу на території однієї адміністративної одиниці їх межі часто зміщені відносно загальноприйнятих.
На суходолі кордони часових поясів встановлені не за меридіанами, а за близькими до них державних кордонах різних країн. Для великих за розмірами країн, які потрапляють до декількох часових поясів, кордон між цими поясами проходить, зазвичай, по кордонах внутрішнього адміністративно-територіального поділу цих країн.
***
Концепція стандартного часу була прийнята наприкінці 19 століття як спроба покінчити з плутаниною, спричиненою використанням свого власного сонячного часу в кожній окремо взятій місцевості. Необхідність введення подібного стандарту стала надзвичайно актуальною з розвитком залізниць, коли графіки руху поїздів складалися за місцевим часом кожного міста, що викликало не тільки незручності й плутанину, але й часті аварії. Особливо це було актуально для великих територій, з’єднаних системою залізниць.
До винаходу залізниці подорож з одного місця до іншого займала так багато часу, що з використанням місцевого «сонячного часу» не виникало ніяких проблем. Подорожуючи, час треба було б переводити лише на 1 хвилину кожні 12 миль. Проте після появи залізниці, за допомогою якої стало можливим долати сотні миль на день, розрахунок часу став серйозною проблемою.
Британія стала першою країною, яка прийняла рішення про встановлення на всій території країни одного стандартного часу. Найбільше переймалися проблемою неузгодженості місцевого часу Британська залізниця, яка й змусила уряд Великої Британії уніфікувати час на території всієї країни. Оригінально ідея належала фізику, доктору Вільяму Гайду Волластону і була підхоплена Абрахамом Фолетом Ослером. Час було встановлено за Гринвічем (Greenwich Mean Time, GMT) і довгий час його називали «лондонським часом».
Першою перейшла на використання «лондонського часу» 1840 року Велика Західна Залізниця. Інші почали наслідувати її, і до 1847 року більшість британських залізниць уже використовували єдиний час. 22 вересня 1847 року Залізнична Розрахункова палата, яка визначала стандарти для всієї індустрії, рекомендувала встановити час за Гринвічем на всіх станціях з дозволу Головної поштової служби (англ. Royal Mail). Перехід відбувся 1 грудня 1847 року.
23 серпня 1852 року сигнали часу вперше передані за допомогою телеграфу з Королівської Гринвіцької обсерваторії. До 1855 року переважна більшість громадських годинників Британії були встановлені за Гринвічем. Деякі з них, щоправда (наприклад, відомий годинник на башті церкви Христа в Оксфорді), мали дві хвилинних стрілки: одну для місцевого часу і одну для часу за Гринвічем. Проте стримувало процес офіційного переходу на нову систему відліку часу британське законодавство, завдяки якому місцевий час залишався офіційно прийнятим ще багато років. Це призводило, наприклад, до таких дивацтв як, наприклад, відкриття виборчих дільниць о 08:13 і закриття о 16:13. Офіційно перехід на новий час у Британії все ж таки відбувся після введення в дію законодавчого акту про визначення часу 2 серпня 1880 року.
У Сполучених Штатах та Канаді стандартний час та часові пояси запроваджені 18 листопада 1883 року також залізницями. До того визначення часу було місцевою справою. Більшість міст використовували «сонячний час» і еталоном, за яким виставляли час, часто був якийсь добре відомий в кожній місцевості годинник (наприклад, годинники на церковних дзвіницях або у вітринах ювелірних крамниць).
Першою людиною у Сполучених Штатах, яка відчула зростаючу потребу в стандартизації часу, був любитель-астроном Вільям Ламберт, який на початку 1809 року представив на розгляд Конгресу рекомендацію щодо встановлення у країні часових меридіанів. Однак цю рекомендацію відхилили, так само як початкова пропозиція Чарлза Доуда, подана на розгляд 1870 року, згідно якої пропонувалося встановити чотири часових пояси, перший з яких відраховувався відносно Вашингтону, округ Колумбія. В 1872 році Доуд переглянув свою пропозицію, змінивши центр відліку на Гринвіч. Саме ця його остання пропозиція, майже без змін, була використана залізницями Сполучених Штатів Америки і Канади одинадцять років по тому.
18 листопада 1883 року Американські та Канадські залізниці перевели годинники на всіх залізничних станціях згідно з часовим поясом (вперед чи назад). Пояси отримали такі назви: Східний, Центральний, Гірський та Тихоокеанський.
Незважаючи на перехід великих залізниць у Сполучених Штатах та Канаді на стандартний час, пройшло ще багато років, доки останній став нормою в повсякденному житті.
По всіх Сполучених Штатах стандартний час і часові пояси запроваджені з прийняттям 1918 року Акту про Стандартний Час.
Існуючі на сьогодні межі часових поясів на території США суттєво змінені у порівнянні з їх початковим варіантом, і такі зміни трапляються й досі. Міністерство транспорту США обробляє всі запити на зміни і проводить нормотворення. Загалом, межі часових поясів мають тенденцію зміщуватись на захід. Наприклад, на східному краю часового поясу захід сонця може бути зміщено на годину пізніше (по годиннику) переходом до сусіднього зі сходу часового поясу. Таким чином, межі часового поясу локально зміщуються на захід. Причини цього явища аналогічні до причин запровадження «декретного часу» в Росії. Накопичення таких змін призводить до довготермінової тенденції руху меж поясів на захід. Цей процес не є нестримним, але є дуже небажаним, оскільки тягне за собою і пізній схід сонця в таких місцевостях, особливо взимку. Згідно американського законодавства, головним чинником при прийнятті рішення щодо зміни часової зони є «сприяння бізнесу». Згідно даного критерію пропоновані зміни як затверджувалися, так і відкидалися, але все ж таки більшість із них було прийнято.
***
Ключова роль у розвитку світової системи збереження часу та встановленні часових поясів на всій поверхні Земної кулі належить канадському інженеру Сендфорду Флемінгу, який вважав, що проблему не можна вирішити впровадженням часових поясів тільки на території Північної Америки і що вона є глобальною. Його початкову пропозицію щодо 24 часових поясів для всього світу сприйняли як утопічну. Як і більшість нових та унікальних ідей, вона була відкинута як урядом, так і науковцями. Однак сер Флемінґ настирливо пропагував і відстоював свою ідею на різноманітних міжнародних конференціях.
У жовтні 1884 року 41 делегат з 25 країн світу зібралися на міжнародну конференцію по проблемі меридіану у Вашингтоні (округ Колумбія) для обговорення проблем щодо визначення часу. За результатами конференції було прийнято резолюцію, яка включала такі положення:
— рекомендувалось використовувати єдиний світовий меридіан як точку відліку часу (на відміну від декількох);
— рекомендувалось прийняти за такий єдиний меридіан той, що проходить через головний телескоп Гринвіцької обсерваторії;
— довгота мала відраховуватись на 180° на схід і захід від даного меридіану;
— всім країнам рекомендувалось перейти на універсальний день;
— універсальний день визначався як сонячна доба, яка починалася опівночі у Гринвічі і складалася з 24 годин;
— навігаційні та астрономічні дні скрізь мали починатись опівночі;
— необхідна підтримка мала надаватись усім технічним дослідженням щодо врегулювання та розширення використання десяткової системи мір для поділу часу та простору.
Дана резолюція була підтримана 22 країнами.
У наші дні більша частина світу живе саме за поясним часом.
Досить давньою є ідея літнього й зимового часу. Уперше вона була висловлена лондонським підрядником Вільямом Віллеттом у статті «Про розтринькання денного світла», що буда опублікована в 1907 р. Віллетт пропонував переводити час на 20 хвилин уперед щонеділі квітня, а потім відігравати різницю назад у вересні, і стверджував, що це дозволить країні зменшити витрати на висвітлення. Він міркував у такий спосіб: так вже склалося, що в літню пору міські жителі встають і йдуть на роботу, коли вже розвидніло, а лягають затемна, через що їм доводиться витрачати зайві гроші на освітлення своїх будинків у темний час доби. Чому б влітку не перевести стрілки небагато вперед — так, щоб час підйому змістився ближче до світанку? Ідея Віллетта була реалізована британським урядом в 1916 р. Досить швидко англійці прийшли до схеми з одноразовим переведенням стрілок на одну годину. Після закінчення Першої світової їхній досвід стали поступово переймати інші держави, що побачили в сезонному переведенні стрілок непогану можливість заощадити. Зараз по системі літній-зимовий час живе більше 80 країн світу.
Тим часом царська Росія йшла своїм унікальним шляхом. До революції вся Росія жила за сонячним часом — просто тому, що можливий перехід до поясної системи сприймалося царським урядом як «попрання святої самобутності».
Після Жовтневої революції, 8 лютого 1918 р., поясний розподіл було уведено декретом Ради Народних Комісарів «з метою встановлення одноманітного з усім цивілізованим світом рахунку часу протягом доби, що зумовлює на всій земній кулі ті самі показання годин у хвилинах і секундах і значно спрощує реєстрацію взаємин народів, суспільних подій і більшості явищ природи в часі».
Декретом уряду від 16 червня 1930 р. стрілки всіх годинників на території Радянського Союзу були переведені на годину вперед. Утворився декретний час, введення якого дозволило заощадити електроенергію. Термін дії декретного часу був встановлений «до скасування» у 1981 р.
Постановою Ради Міністрів 1 квітня 1981 р. стрілки годинників перевели ще на годину вперед. Таким чином, літній час виявився вже на дві години попереду поясного. Протягом десяти років на зимовий період стрілки годин переводилися на годину назад у порівнянні з літнім часом, а влітку знову верталися на місце.
У березні 1991 р. декретний час було скасовано. Випередження на дві години вперед було скасовано. Тобто перейшли на систему відліку літній — зимовий час. Тепер узимку використовується поясний час, а влітку годинник переводиться на 1 годину вперед.
Літній час уводиться в багатьох країнах на літній період з метою економії паливно-енергетичних ресурсів; він випереджає поясний час на одну годину. Зазвичай літній час уводиться з кінця передостаннього тижня березня до кінця передостаннього тижня жовтня.
Підготував Андрій ГУСЄВ
