Неділя, 19.11.2017
м. ПУСТОМИТИ

Форма для входу
Меню
Наша кнопка
Пустомити
Опитування
Ваша оцінка щодо сайту?
Всього відповідей: 171
Головна » 2011 » Вересень » 5 » Хто отримує зиск з громадських організацій?
09:56
Хто отримує зиск з громадських організацій?

Справжні громадські організації в Україні ще в зародковому стані. Натомість багато з них сьогодні є лише підручними для політичних партій. Причина цього і в інертності суспільства, і в намаганні отримувати з громадської діяльності персональний зиск. Як і для чого використовують в Україні громадські організації і що заважає їм ефективно виконувати свої функції?

 Немає культури громадянського суспільства

Громадські організації – одна з основних ланок громадянського суспільства. В розвинених країнах вони контролюють владу й відстоюють інтереси громадян, об’єднуючи їх для вирішення певних проблем.

В Україні офіційно зареєстровано 3 253 громадських організацій. Це в чотири-п’ять разів менше, ніж у Польщі чи Угорщині й майже в 20 разів, ніж в Естонії, де організації можна зареєструвати через Інтернет.

Чи можна з цього робити висновок про розвиток громадянського суспільства? На думку політолога, директора Центру інформаційних проблем території НАН України Петра Жука, справжні громадські організації в Україні ще тільки в зародковому стані. Реально ж громадська організація часто створюється під чийсь певний інтерес.

Завдання громадської організації – відображати інтереси громадськості в певній вузькій сфері, на відміну від політичних партій, які зазвичай намагаються охоплювати широке коло питань. Зараз проблем є вдосталь, але немає громадянських структур, які б ними займалися. А найважливіше – нема певної культури громадянського суспільства. Тобто люди вважають, що якщо займатися якоюсь діяльністю, то за це треба мати щось конкретне – як мінімум, шану, похвалу і, звичайно, якусь матеріальну вигоду. Під це громадські організації дуже часто й створюються, вважає експерт.

Виконавчий директор Центру соціальних та маркетингових досліджень SOCIS Олександр Стегній погоджується, що далеко не всі з існуючих громадських організацій діють ефективно і реально займаються громадською діяльністю на добровільних засадах. Фактично деякі з них за статутом можуть займатися також консалтингом, перетворюючись у певні фірми, в яких працевлаштовують членів своїх сімей. «Але, безумовно, їх роль для суспільства конче важлива. Особливо зараз – коли в суспільстві слабкі демократичні засади, такі організації є формою залучення громадян до активної громадської діяльності. І тому їх теж треба підтримувати», – переконаний він.

Статус громадської організації використовують також для того, щоб отримувати західні гранти і витрачати ці кошти не тільки на громадську діяльність, а й на певні проекти, від яких можна мати зиск.

Ще однією перешкодою для розвитку громадських організації експерт називає зниження загального рівня активності громадян, особливо після 2006 року, коли з’явився деякий скепсис щодо можливості змін на краще, а загальний рівень готовності брати участь у громадському житті відчутно знизився. «Відтак, потенціал для нарощування цих організацій сьогодні все-таки є доволі обмеженим. За окремими винятками – тоді, коли йдеться про якісь надзвичайно складні ситуації, пов’язані з небезпекою для населення. Такими можуть бути, наприклад, питання стосовно ущільнення забудови в Києві, коли люди стихійно піднімаються на захист своїх будинків. Або коли це пов’язано з якимись екологічними катастрофами. Але якщо йдеться про розбудову саме громадянських прав, то тут пасивність таки доволі відчутна», – каже Олександр Стегній.

Найбільш ефективними, на його думку, є саме ті організації, які, по суті, займаються конкретними й реальними завданнями, насамперед, локального рівня, і які до своїх акцій справді можуть залучити населення.

Звісно, не можна стверджувати, що в Україні взагалі немає громадських організацій, які би займалися справжньою роботою і досягали певних результатів. Однак дуже часто вони наштовхуються на байдужість і непоінформованість громадян.

«Нам ще потрібен час, щоб люди зрозуміли, що вони повинні реалізувати себе в трьох іпостасях: в сім’ї, в професії й у суспільному житті, – вважає політик і громадський діяч Олесь Старовойт. – Люди звикли бути споживачами – це наслідок Радянського Союзу. Держава повинна дати зарплату, квартиру, освіту й усе інше, а громадяни виконують те, що вона вказує: 8 годин працювати, голосувати за ту чи іншу партію. Але все по-трішки міняється. Кожен повинен зрозуміти, що це не додатковий, а первинний обов’язок – вирішувати питання свого життя та своєї країни».

Контролювати, а не співпрацювати

З іншого боку, не завжди на зустріч громадським активістам іде влада, яка зазвичай зацікавлена не так у взаємодії з громадськими організаціями, як у тому, щоб контролювати їх.

На думку координатора громадської організації «Гармонія і порядок» Дмитра Гудими, головною проблемою українського законодавства є норма, яка передбачає, що контроль за діяльністю громадських організацій ведуть управління юстиції, які їх реєструють, або саме Міністерство юстиції. Відповідно, ці органи починають змінювати статути громадських організацій та їх «редагувати».

«Звичайно, якщо вони не вникнуть в зміст статуту на стадії реєстрації, то можуть зареєструвати громадську організацію, яка буде вести незаконну діяльність. Але такий обов’язок органів юстиції є причиною виникнення справді проблемних випадків, – каже Гудима. – Є одне вирішення проблеми «редагування» статутів: з Мін’юсту та управлінь юстиції в областях потрібно зняти обов’язок контролю за законністю діяльності громадської організації. Є для цього інші органи контролю: міліція, прокуратура, податкова». Зараз у ВР розглядають проект закону «Про громадські організації». Можливо, проголосувавши за нього, депутати заберуть у Мін’юсту та в обласних управлінь юстиції обов’язок здійснювати контроль за діяльністю громадських об’єднань після їх легалізації.

На думку Олександра Стегнія, конфлікти між громадською організацією та органами влади можливі особливо на місцевому рівні, де цим громадським рухам дуже складно бути незалежними. Класичний варіант – коли, наприклад, протести громадськості пов’язані з земельними проблемами, зазіханнями на заповідні землі чи незаконним будівництвом палаців для можновладців. І коли громадські екологічні організації стають на захист, тоді влада намагається дискредитувати їх діяльність або навіть притягнути до відповідальності їхніх активістів за порушення порядку чи тому подібне.

Щодо Львівської міської ради, то в плані взаємодії з громадськими організаціями вона за останні 5 років суттєво виросла, вважає член координаційної ради львівського представництва громадянської мережі «Опора» Олександр Неберикут. Він зазначає, що сьогодні вже публікуються рішення ради, можна відвідувати сесії, ознайомлюватися з аудіозаписами засідань, сайтом депутатів. Є багато новацій, які сприяють співпраці. Для прикладу, створено відділ громадського партнерства, який контролює взаємодію громадських організацій, тоді як в інших містах аналогічних структур немає.

Звичайно, міська рада співпрацює з тими громадськими організаціями, в діяльності яких вона зацікавлена. Вигода може бути чи інституційна, чи фінансова, чи туристична. Якщо йдеться про контроль діяльності міської ради, то тоді співпраця важча. Прикладом є суперечки стосовно утворення громадської ради при ЛМР, проект ухвали про створення якої до сьогодні не розглянули. «Важливим для членів Громадської ради є право доступу до проектів ухвал до моменту їхнього прийняття. Адже після того, як вони прийняті, проблема на рівні міста створена, і нам доводиться знову й знову боротися з наслідками, а не з причинами незаконної діяльності», – каже Дмитро Гудима.

Лише політична технологія?

На його думку, громадські організації загалом можна поділити на три групи: «Перша – це «ґрантоїди», які витрачають отримані кошти або ефективно, або не дуже. Друга – це громадські організації, які мають бажання реалізовувати проекти й не хочуть на цьому нічого заробити. Третя група – це ті, які виступають фільтрами для членства в політичних партіях. Ми маємо приклад того ж «Фронту змін» – в Україні діє однойменна громадська організація. Є також приклади тих політичних партій, які в своєму зародку були громадськими організаціями. Є ще четверта група громадських організацій – це ті, які взагалі нічого не роблять. Колись їх створили з певною метою, але тепер вони не діють. Кількість таких організацій значна. Але з часом вони можуть відновити діяльність».

Прикладом того, як громадські організації переростають у політичні партії, може слугувати партія «Пора». Вона була створена у 2005 році окремими активістами молодіжної організації «Пора» (жовта «Пора»), яка брала активну участь у помаранчевій революції та подіях, що їй передували. Політичний проект Юрія Луценка «Народна Самооборона» був утворений у 2007 році також як громадянський рух, але згодом перетворився на політичну партію і брав участь у виборах.

Вибори 2006 року показали, що використання громадського руху для приходу до влади є дуже дієвою технологією. У Львові на цьому зіграла «Самопоміч», яка привела на посаду міського голови Андрія Садового. Це спрацювало і на місцевих виборах у 2010 році.

Однак чи завжди така технологія є ефективною? Певною мірою подібний до «Самопомочі» Громадський форум Львова, який також робить акцент на болючих проблемах міста, в тому числі Й у сфері ЖКГ, на останніх виборах не зміг провести у владу своїх громадських лідерів – Олега Мацеха і Теодора Дяківа. Очевидно, вони не змогли конвертувати свою громадську активність у політичні рейтинги. На думку аналітиків, це може бути пов’язано з тим тим, що на відміну від «Самопомочі», ГФЛ не кидав усі сили виключно на піар конкретного політика.

Використання громадських організацій як своєрідного трампліну для початку політичної діяльності і приходу до влади експерти пояснюють, насамперед, тим, що громадська організація викликає в людей більше довіри, ніж політична партія, бо не має безпосереднього відношення до гілок державної влади. Крім того, участь у громадській організації дозволяє мати легший доступ до ЗМІ, ніж участь у політичній партії.

Ще одним примітивним прикладом використання громадських організацій у політиці може бути те, що на Хрещатику вже два тижні так званий Союз офіцерів України постійно крутить плівку, в якій засуджує Тимошенко, каже виконавчий директор Центру соціальних та маркетингових досліджень SOCIS Олександр Стегній. «Але де був цей Союз зовсім недавно і звідки він узявся? І від цієї начебто організації військових вони засуджують Тимошенко. Власне кажучи, це справа суду і захисників, а до чого тут громадська організація – незрозуміло. Тут якраз і є яскравий приклад так званої громадської організації, про яку ми ніколи не чули в реальних справах, не пов’язаних з політикою. Використовуючи ТАКі організації, влада тим самим робить абсолютно негативні речі. Після цього довіра до громадських організацій пересічних людей, особливо не дуже поінформованих, є дуже низькою, бо вони думають, що мотивація в таких організаціях одна – це отримання зиску і грошей», – вважає він.

Політики готові інвестувати певні кошти і свій політичний вплив у розвиток громадських організацій, а потім на етапі виборів використовують авторитет цих організацій та їх діячів, щоб здобути владу. «Зараз часто створюють благочинні фонди, які допомагають багатодітним сім’ям, новонародженим, замкам Львівщини, пташкам, які співають якусь мелодію, але зазначають, що президентом фонду є відповідний політик, державний чиновник, бізнесмен. І це помагає досягнути певного електорального ефекту. Може, не потрібно з цим боротися, але це явище потрібно роз’яснювати, адже така практика ні до чого громадську організацію не приведе», – наголошує Олесь Старовойт.

Тетяна Штифурко, Соломія Кривенко, 
Західна інформаційна корпорація

 

 

 

 

Категорія: Суспільство | Переглядів: 480 | Додав: zhyvchek | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Чат
Друзі сайту
kolomyya.eu.org Новини західної України Великий Любінь
Реклама на сайті
Цікаві Факти про все на світі
Created by Skip © thebestvova@gmail.com